Торік концерти «Кори» означали продовження німоти крізь ковід та карантин. У цьому вони схожі на опір. Вони — показник того, що життя нормальне і перемагає. Черговий концерт цієї п’ятниці, 22 квітня. Напередодні Kyiv Daily поставив п’ять запитань його учасникам — Дмитру Радзецькому та Максиму Коломійцю.
Цю розмову ми записали у Львові для циклу про війну та мир. Хоча вона цілком належить іншому циклу — «Разом». Про людей, які створили й роблять спільну справу. Зазвичай вони не підписують між собою трудових угод, їх мало цікавлять корпоративна етика чи комерційна вигода. Героїв цієї рубрики об’єднує справа, яку їм важко назвати роботою у звичному сенсі цього слова. Ця історія присвячена подружжю музикантів — Лілії Нікітчук та Максиму Римарю.
Зараз, либонь, єдино можливий момент, коли цитата, що ви її бачите поруч із іменем Юліти Ран, може буде винесена в заголовок інтерв’ю з дитячою письменницею. Не шокінгу заради, а бо саме такою є правда життя нині, вкрай ненормативною і ненормальною. Я питаю у письменниці, авторки книжок для найменших читак, чи пише вона воєнні щоденник, тепер це теж не здається ексцентричними питанням, радше банальним.
Наталка Половинка — художня керівниця театрального центру «Слово І голоС». З перших днів війни театр став прихистком для багатьох людей з різних міст України. Й ще на Городоцьку запрошують усіх охочих до спільноспіву, вечори мають назву «Під грушкою».
Вийшов альбом Constellation — твори українських композиторів для альта у виконанні Катерини Супрун. Поговорили з виконавицею про те, чому це неймовірно важливий альбом.
«У нас тут тихо взагалі, — коментує пані Наталка, коли я скаржуся на сусіда у Львові, котрий за повітряних тривог дрелює стіни, — тут тихо. Я живу в районі, де приватні будинки. Зазвичай тут нічого не мовчить: хтось десь пиляє, хтось десь стукає залізом. А зараз більше місяця уже тихо». Наталчине «тихо» не стосується виття сирен (які я чую під час нашої онлайн розмови), вибухів, обстрілів, різних прильотів. Наталка Маринчак дома зараз — в своєму будиночку в приватному секторі Харкова: «У мене взагалі спокійний район. Нам повезло: у нас є світло, є вода. Можемо хоч щодня мити голову. Зранку сміттєвоз приїздив. Зараз от водовозка проїхала», — хвалиться наче. І це уже дуже харківська якась новітня звичка: з ким би звідки не говорила, всі в один голос запевняють: «У мене спокійний район, не звертайте, тут тихо».
Три премії Швейцарської кіноакадемії отримала драма спільного виробництва Швейцарії, Франції та України «Ольга» про Революцію гідності. Відзначили за найкращий фільм, найкращий сценарій та найкращий звук.
«Якщо композитори українського бароко вчилися в Москві чи Санкт-Петербурзі, це не робить їх російськими композиторами», — чергова розмова з циклу про війну та мир в Україні — з композитором Євгеном Петровим. Зустрічаємось біля Університету, ходимо парком імені Івана Франка.
Очередной разговор из цикла «Украина, война и мир». Мы встречаемся с дизайном Федором Возиановым во Львове. Солнечно. Холодно. «То, что было до войны — условно мирная жизнь, и все равно была какая-то постоянная побочная угроза, которая могла реализоваться. Но могла и не реализоваться» — начинает Федор.
