26 лютого в Національній Філармонії України пройде авторський концерт «Світ Максима Коломійця» — в межах циклу «Сучасне і позачасове». Київ Дейлі розпитав композитора про музику та ії позачасовість, про творчість, про гострі та сучасні питання, яки його хвилюють.
Питання про програму, її назву: як вона складалася. Чому саме ці твори?
— Назва концерту – це назва концертної серії, започаткованої у співпраці Дому Майстер Клас та Національної Філармонії України. Ідея цієї серії полягає у популярізації сучасних українських композиторів та актуалізації їх у музичному процесі. Тож назва не моя. Але дуже близька мені. Бо якраз питання часу у музиці (та не тільки у музиці) мене давно цікавить. І твори у концерті підібрані якраз таким чином, щоб розкрити цю тему максимально. У цих п’єсах я намагався препарувати час таким чином, щоб зробити ці твори справді позачасовими. Щоб вимір часу для слухачів перестав існувати. Принаймні у межах концерту. Щось на зразок часової невагомості.
До тебе зверталися музиканти що до виконання твоїх творів на концерті 26 лютого?
— Так. Але мова йшла про досить скучні речі: склад, виконавців, солістів. Особливо зараз не просто знайти потрібних музикантів. Але нам все вдалось.
Що сучасного та що позачасового ми почуємо. Чи важливо в музиці чути час взагалі?
— В концерті не так багато прем’єр і ця музика подекуди вже звучала. Навіть декотрі твори звучали і у Києві. Та все ж контекст надважливий. Бо жодного разу ці твори не вибудовувались у єдине дійство і не доповнювали один одного. Тож з сучасного буде прем’єра другої частини Дзеркал, а саме Біле Дзеркало. А з позачасового – сам концерт, котрий буде вибудуваний таким чином, щоб розширити час та простір. І знайти нові виміри у буденному. Так, час у музиці чути можливо. Я б навіть сказав, що це один із найважливіших параметрів у музиці: можна знайти найкрасивішу у світі акордову прогресію, вставити її у невдалий час – і це буде бездарна гармонія. Можна знайти найогдніший у всесвіті акорд. Знайти для нього вдалий момент – і це буде геніально. Тож час у музиці – основа всього.
Розкажі про свої стосунки з українською музикою зараз.
— Я уважно слідкую за тим, що відбувається в українській музиці. І радію багатьом процесам. Українська музика стає все більш автономною, самодостатньою, строкатішою, інтегрованою у загально-світовий процес. Хоч зсередини, мабуть, це не виглядає настільки оптимістично. Але саме зараз розбудовується майбутнє обличчя української музики. Саме зараз вирішується, якою вона буде у майбутньому. Якою, з ким, де. І звісно, я намагаюсь бути частиною даного процесу. Створювати дещо, що буде важливим для України, для її музикантів та слухачів.
Що впливає на тебе загалом, крім музики. Що формує та підтримує тебе як музиканта?
— Останні півтора року майже виключно єдине, чим я живу – це опера. Часу на щось ще не лишається. Хоча за останні роки вдалося створити досить багато творів. Мабуть, більше, ніж за останні років десять. Але надихає саме те, що це комусь потрібно. Що це виконується, звучить, слухається, живе. Люди чекають на це і це з одного боку величезна відповідальність. Але з іншого – неймовірне натхнення. Ніколи у своєму житті я не писав з такою наснагою.
Якою своєю музикою ти описав би свої бажання українцям?
— Думаю, що найкращою метафорою для цього побажання став би твір, що прозвучить у цьому концерті – Сад втрачених мрій (снів). А особливо його друга частина – На берегах райдужних річок, у якому саме і йдеться про Райдугу над прірвою, або згарищем. Про сподівання «попри все». І плекання світла всередині себе.
Що класного з дому ти останнім часом почув і воно тебе вразило?
— Насправді, багато всього. По-перше, одне те, що українська культура, українська музика розвивається попри все – це вже величезне досягнення і воно вражає. Як би пафосно це прозвучало. По-друге я бачу, як багато з’являється нових ідей, нових ансамблів, нових імен серед композиторів, як багато та активно вони працюють. Як креативно підходять до справи та долають всі труднощі. Я не хочу називати конкретних імен, щоб не образити тих, кого не назвав. Та достатньо просто подивитись на афіші філармонії зараз, порівняти їх з тим, що було 5 років тому, щоб зрозуміти, як багато змінилось у музичному ландшафті і як багато нових імен ми маємо. Тих самих імен, котрі згодом стануть (і вже стають) синонімом Сучасної Української Музики.
Спілкувалася Віка Федоріна
- Коли: 26 лютого, 18.00
Де: Національна філармонія України - Квитки
