Янгол пролетів: помовчимо

Ярослава Терлецька, Галина Петросаняк. Різдвяний янгол- оповідки

Нішева» проза, яку оприлюднюють до Різдвяних свят, має свої закони і терміни життя. Солодкава, те що звуть душевна (а часом те саме звуть «невибаглива» і мають рацію), вона міркує про маленькі дива, які треба вчитися помічати і уміти на них очікувати, налаштована на спокійну добродушно-повчальну інтонацію і, куценька, вона розрахована на один вечір читання. Такі книжечки зазвичай один вечір і живуть, але кінець-кінцем це ж не абиякий вечір, а святковий.

«Різдвяний Янгол» склався з п’яти оповідань Ярослави Терлецької та двох – Галини Петросаняк. Анотація до книжки обіцяє, що звідти повіє «гуцульським духом», і не обманює. Місце дії – любовно деталізований Івано-Франківськ та карпатські села, які підвисили в якомусь інфініті, позаяк вирахувати, про яке саме десятиліття ідеться в оповідках про віддалені хутори, просто не буде. То заробітчани, то жовтенята, то гасові лампи, то рейсові бусики. Книжка через те справляє враження довгого дозвільного вечора, коли втрачаєш відчуття часу і кожні дві хвилини позираєш, чи запалала перша зірка, чи посунулися стрілки до півночі – і нудишся.  

Сюжети прицільно прості і анекдотичні. Колядники дарують старому п’яниці цуценя і тим рятують від самогубної самотності. До дівчати на Святвечір завітав янгол і обміняв зірку на запашні яблука, вирощені бабцею з любов’ю і чесною працею. Дідо вчить малу, як бути доброю людиною, навіть бажаючи зла, наприклад, суровій учительці. Підліток із сестрою знаходять в ніч перед Різдвом пишну квітку, і вона провіщує диво: на свято з фронту приїде батько. В селі діти на Святвечір пішли до ріки, де на стодоларових банкнотах (що їх батьки надіслали до свят зі всяких італій-португалій) малюють дитя-Ісуса, пишуть молитви, кидають гроші у воду, ридають-співають – себто, проводять ритуал, щоб батьки домів вертали (я не жартую). Настуня вивчилася літати, однокласники, щоб закріпити нову навичку фантазерки, скидають її у провалля, і тут у неї (відчуває мала!) проростають крила; чи хребет тріскає, як варіант. Щезник Антипко допомагає домовитому мольфару з хатньою роботою, а у вільний час вчить дітей господаря арифметиці; на Різдво ушився з хати з колядниками і щез остаточно. 

Просто, психологічно неправдоподібно, люто і неприховано дидактично.

Головний герой цієї книжки, либонь, – святкові смаколики. Уже в першому реченні сніг із цукровою посипкою порівняють. Вареники, кутя, печені яблука, голубці, вудженина, вертути, ковбаси, наливки, чоколяди, кулеші, варення, пампухи, тощо. Безліч наїдків, в кожному творів. Наочно: їжа стає символом-на-заміщення чогось насправді важливого. В німецькій є слово, яке перекладається як «жратонабожність», коли з сакрального простору позичають тільки харч. От якраз випадок цієї книжки. Та в «Різдвяному янголі» навіть янголи прилітають, щоб поласувати яблуками. Їжа – не свято, їжа – не любов, їжа – не чудо. Втім, коли і свята не відчувається, і диво не передбачене, і любові обмаль, згодиться і їжа. Підтягуйте тож слоїк із варенням, слідом за героями «Різдвяного янгола», буде жратосвято.

Книжки про Різдво, видані до Різдва, мають переважно дуже короткий термін читацького життя. І інколи це – добра новина.   

А коли Вуглик плутався під ногами і робив капості з камінцями та гілками, хитала головою, саджала того пустунця перед себе на підвіконня і примовляла: — Вуглику, Вуглику, ось чуєш, Різдво наближається, а тобі миші та забавки в голові. Будь чемним котом, ну хоч у ці дні! Можливо, тоді й твого темного хвоста торкнеться чудо. Бабуся сміялася голосно, як дівчинка, Даруся поправляла пасмо неслухняного волосся, як бабуся, й урочисто клала на стіл яблучну запіканку та глечик густої сметани. А Вуглик казав: «Мур-р-р!» То був знак згоди з Дарусею щодо Різдва. 

Іван намалював на своїй стодоларовій купюрі ясла з Матір’ю Божою та немовлям Ісусом, що плакав, а навколо зірки, тільки що були вони не на небі, а на доларовій купюрі і вкривали ясла дрібно, як сіно. На іншому боці він написав великими буквами: «Повертайся додому!». 

«Повертайся!» — написала й Ганнуся своїй мамці, а внизу: «У Карпатах є доста афинів і грибів!». «Повертайся!» — написала і Марічка, далі намалювала і собі стаєнку, віслючка й овечку, а ще маленьку колиску, що висіла, причеплена до самого неба. Марічка знов полинула у свої мрії і незчулася, як почала тихенько співати

Текст: Ганна Улюра

Ярослава Терлецька, Галина Петросаняк. Різдвяний янгол: оповідки. Брустурів: Дискурсус, 2018. 112 с.


Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *