Все колись відбувається вперше і ці емоції стають для нас незабутніми. Перше кохання, перша втрата, перше відкриття невідомих місць, краси, музики… Програма «Романтичні мрії», що складається з творів німецького композитора, піаніста і диригента епохи романтизму Йоганнеса Брамса (1833 – 1897), також (у такому вигляді та складі) прозвучить в Києві вперше.
ЇЇ зіграють лауреати міжнародних і всеукраїнських конкурсів, музиканти нової генерації – Валерій Соколов, скрипка; Роман Лопатинський, фортепіано; Олексій Шадрін, віолончель. Їх хвилювання будуть такими ж яскравими і глибокими, як і розповідь про життєві події і почуття, з яких народилися ці твори. Два дні — 28 і 29 вересня в Будинку Актора, о 19.00 ви, слухаючи цю музику, станете свідками трьох неймовірних життєвих історій Йоханнеса Брамса.
Історія перша. Соната для скрипки і фортепіано №1, Соль мажор
З видатним композитором Робертом Шуманом юний Брамс познайомився у 1853 році. Роберт Шуман був зачарований талантом 20-річного композитора, і на сторінках «Нової музичної газети» (нім. Neue Zeitschrift für Musik) висловив своє захоплення. З тієї пори долі двох композиторів зв’язала дружба. Брамс співпрацював з провідними музикантами-виконавцями свого часу, в тому числі із скрипалем Йозефом Йоахімом, і піаністкою Кларою Шуман. Композитор створив багато творів на вірші молодшого сина Роберта і Клари Шуманів, Фелікса — і особливе місце серед них належить вокальному циклу «Пісні юності». У важкі часи Йоганнес Брамс допомагав їх родині, а в 1855 році, за рік до смерті Роберта Шумана, став хрещеним батьком для Фелікса. Вразливий юнак важко пережив сімейні трагедії, захворів на туберкульоз, і Брамс часто відвідував його в Палермо. Юний поет дожив лише до 24 років — у лютому 1879 року його не стало.
Гірка і трагічна історія. Але в серці композитора, вочевидь, пам’ять про мрії, почуття і творчість молодого Фелікса були сильнішими за його смерть. І він — також вперше, — написав Сонату для скрипки і фортепіано, яку завершив влітку цього ж 1879 року. В цій музиці сама скрипка у схвильованому, глибокому і щирому діалозі з фортепіано звучить як світле відлуння голосу юнака в його бесідах з композитором. В Сонаті Соль мажор відчутні мотиви «Пісень юності», і ця непересічна історія молодої душі сяє теплом і світлом, юнацьким захопленням творчістю і життям.
Історія друга. Соната для віолончелі і фортепіано № 2 Фа мажор
Історія про натхнення, яке дарують зустрічі, що перегортаючи нашу уяву про людські можливості. З чудовим віолончелістом Робертом Хаусманом, який грав у квартеті вже згаданого скрипаля Йозефа Йоахіма, Брамс познайомився у 1884 році. І на його прохання, влітку 1886 року, яке композитор проводив у Швейцарії біля озера Тун, написав Сонату для віолончелі № 2 Фа мажор – після 20 років перерви в цьому жанрі! Виконання славетного Роберта Хаусмана надихнуло композитора, який знаходився в творчому розквіті, на романтичний розмах, притаманний його симфонічним творам. Масштабне мислення, романтичний пафос і жагуча пристрасть, соковита яскравість і віртуозність партії віолончелі, були на ті часи (доволі скудні з точки зору віолончельного репертуару) – новаторськими, і вражаючими для слухачів! Колосальний потенціал віолончелі як соло-інструмента, Брамс підтримав не менш дивовижною партією фортепіано, яка несла в собі функції і тембральну насиченість симфонічного оркестру! З часів світової прем’єри, яку вперше зіграли Роберт Хаусман, (віолончель) і автор, Йоханнес Брамс (фортепіано), ця соната вважається бездоганним взірцем віолончельної музики, який, мов дороговказ, вплинув на подальший розвиток цього жанру. Соната звучала в репертуарі Пабло Казальса, Мстислава Ростроповича, Маріо Брюнелло і багатьох найкращих музикантів світу. Через 134 роки, в концерті 28-29 вересня історія цього неймовірного натхнення відбудеться знову, – для кожного з вас.
Історія третя. Тріо для скрипки, віолончелі та фортепіано №1 Сі мажор
Перше в своєму житті Тріо Сі мажор юний Брамс написав у 20 років. Виразний мелодизм, мінливість настроїв, глобальне мислення від найсвітліших злетів до глибинного драматизму, — цей вільний і стрімкий потік емоцій молодого генія, ніби у містичному фокусі передбачення, увібрав все його непросте майбутнє життя. І мабуть, немає випадковостей, що саме з цим, а не іншим твором, сталася дивна метаморфоза. Вимогливий до себе, перфекціоніст Йоганнес Брамс, який знищив багато власних рукописів через невдоволення їх звучанням, цей твір знову взяв до рук на схилі свого творчого життя, у 1890 році, і відшліфував в новій редакції — до бездоганності! Композитор залишив номер опуса – першим, і пояснив фінальну редакцію твору : «Зерно, що проростає і розвивається само по собі… і з цим не можна поспішати.» Унікальний діалог зрілого творця, що прожив насичене життя, — із собою, але юним і пристрасним, пролетів по великому життєвому колу, — і повернувся до витоків, сягнувши висот власного Евереста.
Все колись відбувається вперше. І мабуть, для кожного приходить ця мить, коли у барвистої веселки людського шляху з’являється друга точка опору, і він постає цілісним і свідомим. Нескінченна подорож душі… Живі історії музики.
Текст: Анна Архипова, музикознавець
