Карантин очима художників

«Спостереження 2020»

В центрі сучасного мистецтва «Білий Світ» наразі відбувається виставка «Спостереження 2020», яка триватиме до 14 липня. 

Виставці передував open-call для художників, які продовжували творити на карантині, а основна концепція полягає у відображенні митцями ситуації, що склалась під час пандемії. Доволі широке коло для експериментів, адже ніякої магістральної теми не прослідковується, важливим було вловити ті настрої та думки, які панують в суспільстві. В експозиції представлени роботи 71 художника — це і живопис, і графіка, і скульптура, а серед авторів можна побачити як і вагомих для українського мистецтва художників, так і юних експериментаторів. Отже, яким же наше життя на карантині бачилось очима художників?

В першу чергу варто зазначити, що виставлені роботи перегуються між собою і темами, і техніками виконання. Однією з магістральних тем є відношення людини і простору. Під час карантину ми значно змінили свій вже встановлений стан речей, обмеживши себе фізично в прямому сенсі. Звернення до теми тілесності, яка сьогодні зустрічається чи не у кожного молодого митця, заграла тут новими барвами і звернула увагу на такі речі, до яких раніше рідко звертались. Можна припустити, що тіло стало не лише однією з основних тем, але й самим медіумом, який використовує різні види мистецтва задля власного урізноманітнення. 

Наприклад, у серії фотографій «Еманація» Олени Двухглавової, яку ми бачимо однією з перших, тіло художниці використовується як засіб творення форми через екран монітору. Вона звернулась до форми спілкування, яка стало основним в часи пандемії – відеодзвінки. Тіло, яке за допомогою світла і тіні перетворюється у вигадливі образи, не є відкриттям в царині фотографії, а сама «Еманація» несе в собі і дещо вульгаризований сексуальний підтекст, який виводить на поверхню саму буденність художниці, заводячи глядача в її приватний простір поза власної волі.

Інакшим є трактування тіла, простору і стосунків між людьми в скульптурі Кирила Гузенка «Відчуття відстані». У характерній для себе манері Гузенко створює реалістичні людські образи, які закручує у найрізноманітніші пози, що найкраще передають тему твору. «Відчуття відстані» відображає бажання близькості, яке, на жаль, не всі могли задовольнити, адже багато рідних і близьких опинились далеко одне від одного. Проте, ніхто не заважав, заплющивши очі, протягнути руку і уявити, як хтось із близьких протягує назустріч свою. Фізичну близькість, але водночас і вимушену віддаленість близьких видно на полотні Дарини Момот. 

До речі, окремої згадки потребує і звернення до фотореалізму, яке сьогодні все частіше набирає обертів. Цікавими є роботи однієї з провідних художниць сучасної арт-сцени Оксани Чепелик і талановитого живописця Нікіти Цоя. В них можна впізнати почерк німецького неоекспресіоніста Герхарда Ріхтера — роботи Чепелик і Цоя нагадують сюжети з фотографій, які завдяки ефекту розмитості дещо «нагнітають» глядача, створюючи відчуття відчуженості і спільності з творами водночас.

Впізнати себе у стані, коли намагаєшся заново знайти себе у звичному домашньому просторі, можна у камерних акварелях молодого графіка Тараса Копанського. Біля цих робіт варто зупинитися, адже вони дійсно вражають технічною майстерністю, яка водночас поєднується з чітким наративом. Відносно цих робіт можна підняти тему тілесності, але все-таки варто утриматись, адже тут взаємодія людини з простором навколо, а не функціоналісність тіла в тих чи інших умовах. Абстрактне тіло-медіум використовується у супрематичному триптиху Катерини Шадріної та великій графічній роботі Вероніки Чередниченко. А дійсно, нам довелося дещо переглянути своє тіло і певною мірою абстрагуватись від нього, приймаючи незручні та вибагливі умови карантину, що ми самі перетворилися на абстрактні тілесні об’єкти. 

Окремої уваги в експозиції займають релігійні сюжети. Це і не дивно, адже всі ми на власні очі спостерігали за тих, як розгортається ситуація у світі, як велика кількість хворих просто не мала отримати допомогу, від чого багато людей пішли з життя. Переосмислення власного світогляду та найінтимніших закуточків душі сприяли відверненню від гротескного матеріалізму вбік духовник пошуків і спокою. Проте, і тут неможливо позбавитись повністю ознак нашої споживацької культури — навпроти камерної та ліричної «П’єти» Христини Мельник-Субцельної експонується арт-об’єкт «Велика гривня» Валентина Чорного та Марини Бондаренко. Такий дует напряму вказує нам на жахливу економічну кризу, в якій багато людей намагаються вхопити бодай-якусь можливість, аби не опинитись «на вулиці». Так само, як Марія смиренно тримає тіло свого сина, так і звичайні містяни були змушені прийняти економічний колапс. 

Своєрідний карантинний іконопис представила Маріко Гельман. Три роботи, створені кульковою ручкою, представляють нам зображення Христа на воді з пакетами АТБ, святого Себастьяна у захисній пластиковій масці та архангела Гавриїла, що косить траву у своєму огордженому стрічками саду.  Чи не є це сучасним прагненням опустити дух на землю, позбавивши людину духовних пошуків і зосередження її уваги на тимчасових матеріальних благах? Питання риторичне, але пандемія у доволі грубій формі показала, що статки далеко не завжди можуть гарантувати реальну стабільність у дійсно кризові ситуації. 

Творів в експозиції немало, проте далеко не всі змушують зупинитися. «Коронавирус дал мне в жизни самое для меня дорогое — это он сделал меня художником» — саме така фраза написана на першій сторінці арт-буку Олександра Ляпіна. А воно і не дивно — багато часу, напружена ситуація навколо, зосередженість на власних переживаннях — чудові, можна навіть сказати, «тепличні» умови, аби взятися за пензель (у кращому випадку!) і уявити, що створюєш шедеври. На виставці представлені також начерки з зошитів і живописні полотна, які зображують чи побутові сценки, чи просто фантазії з голови рисувальника. Кольорові картинки розглядати цікаво всім і вони нібито відповідають темі — «Спостереження», але чи дійсно це може слугувати критичним чи документальним матеріалом, який би захоплююче і майстерно передав би суть речей? 

Серед різноманіття тем і сюжетів карантинного періоду можна віднайти пару медитативних робіт, які заворожують з першого погляду. У першій залі — це «84» Андрія Аксютова. Самотнє дерево, що спочатку нагадує пейзажі Івана Марчука, а підійшовши ближче можна розгледіти дещо «вангогівські» мазки — чим би не керувався художник при створенні цієї роботи, йому однозначно вдалося привабити глядача у такий бажаний «зовнішній» світ, який був під забороною довгий час. А колорит створює враження нереальності побаченого, як і ми колись згадували довгі прогулянки в парках як приємну вигадку. Повернутись додому у спокої нам пропонує Анна Миронова серією «Проти світла». Ледь помітні силуети рослин за завісою, яку просвітлює сонячне світло з вікна, — всім відома картина з життя, нічого незвичайного, проте така приємна і одразу збавляє напругу. 

Виставка «Спостереження 2020» насправді є справжні експериментом — тема, по гарячих слідах якої слідують художники, різноманіття імен, генерацій і медіа. Кожний глядач знайде те, що зрезонувало з його внутрішнім станом, або ж навпаки відкине деякі ідеї та сюжети як не актуальні. Досвід переживання карантину спільний для всіх, але водночас і дуже індивідуальний, чим і зумовлена така строкатість експозиції. Ніхто не ставить крапку ні на пандемії, ні, тим паче, на мистецтві, але оглянути «Спостереження 2020» варто як мінімум тому, що момент дозволяє, і аби впевнитись в тому, що життя триває, а самотність, страх і переживання не оминули нікого.

Текст: Анастасія Уразбаєва

  • Що: виставка «Спостереження 2020» 
  • Коли: з 25 червня по 14 липня; графік роботи: Вт—Сб 11.00-19.00
  • Де: в центрі сучасного мистецтва «Білий Світ», вул. Пушкінська, 21а

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *