«Разом» – це цикл статей Kyiv Daily про людей нашого міста. Разом вони створили і роблять спільну справу. Зазвичай вони не підписують між собою трудових угод, їх мало цікавлять корпоративна етика і комерційна вигода. Героїв цієї рубрики об’єднує справа, яку їм важко назвати роботою у звичайному сенсі цього слова. Наразі історія присвячена подружжю митців, Ксенії Дацюк та Антону Тарасюку. Ми говоримо в довоєнному Києві, на відкритті виставки «Holy motors» Ксенії, обговорюємо наступну – майбутню виставку «Перехід» Антона.

Тоді цієї виставки так й не сталося. Але 11 квітня у «Барвах» відкриється нова виставка живопису Антона Тарасюка  — «ВеликДень», а ми згадуємо ту саму розмову, адже виставка майже та сама й про те саме. 

Коли і як ви познайомилися?

Антон: У Кирилівському монастирі. Ксенія приїхала з мамою розписувати Святовасилівський храм на території монастиря.

Ксенія, ваша мама теж художниця?
Ксенія: Так. 

И мама теж займається розписом?

Ксенія: Так. 

Ось ви побачили один одного, познайомилися. І що сталося?
Антон: Ми почали разом малювати. Спілкуватися. Все одне за одним і потяглося.
Вам було цікаво дивитися, хто як працює, хто з вас як думає?
Антон: Частково і це, ми обговорювали дуже багато речей.
Ксенія: І просто було цікаво спілкуватися, я  в той час розписувала церкви, мені було цікаво, я могла спитати Антона, в якій колир правильно намалювати одежі того чи другого святого. Робочі моменти.

Тому що кольори закріплені, символічні, неможливо використовувати будь-який?

Ксенія: Є канони, і кожен колір відповідає за певний стан, мученики малюються в одному, преподобні в другому, в третьому і так далі. Тож — консультувалася.

Скільки років ви вже одружені? 

Антон: шість. 

Навчалися разом?

Ксенія: Я якраз перепоступила, вже в Академію, і Антон також почав зі мною на уроки ходити, прилаштовуватися. 

Ви дуже різні митці, як вам співпрацювати разом, поряд? 

Антон: Комфортно, хоча ми робимо зовсім різні речі: за напругою, змістом, за кольором, у нас все розходиться. Та ж сама стилістика у нас — різна. Але у нас є порозуміння: буває, якщо я щось не доглядаю, Ксенія може дуже чітко це мені підказати. Її поради мені ніколи не заважали та не збивали. Це можу сказати впевнено.
І що, серйозно, не сваритеся?
Антон: Буває, звичайно. Але у нас є загальний погляд на те, що ми хотіли б робити, на те, чого ми прагнемо.Ксенія: Коли я наприклад бачу, що робота Антона ще недотягнута, я знаю, що можна краще, і кажу, що вона не готова. Але… ні, не сваримося. Просто бути не згідним з позицією, я сказала свою думку, він свою думку. Все. 

Антоне, ми сидимо в оточенні картин Ксенії. Чи можете висловитися про них?
Антон: Мені буде складно. Я бачив кожну роботу, коли вона писалася, і маю відразу два види вражень. Перше враження склалося, коли Ксенія працювала над цією серією, адже серія повністю нова, Ксюша зробила крок вперед від своїх попередніх робіт. Друге враження мене накрило, коли я прийшов до «Барв» і подивився на ці роботи в іншому просторі. Мені здалося, що вони маленькі. Спокійні, м’які, ніжні, хоча мені спочатку здавалося, що вони кричать. Адже вдома вони кричали.
Ніжність поєднується з експресією.
Антон: Я бачив ці роботи в різних просторах, тому маю стійке подвійне відчуття.

Ксенія: Роботи завжди міняються відповідно до простору, того шо ми навіть з Аліком Журавльовим (організатором виставок Ксенії та Антона) вішали роботи: на одній стіні — одна ємоція, на другій вона  стає агресивнішею. І світло також робить своє. 

Ви відійшли від іконопису?

Ксенія: Не скажу, що я суперпрофесійно малювала ікони, тоді було таке бажання. Зараз я повністю переключилася на те, що роблю, але хто знає, з часом може знову поврнутися до ікон. Тобто, іконопис мені цікавий, певною мірою, він якось може й присутній в нових роботах, якісь фрески десь відображаються. Все перегукується, тому що постійно дивишся, цікавишся, особливо древній іконопис, фрески, копські ікони… Але на все свій час. Зараз відчувається так, зараз у мене немає іконопису. Якщо захочеться — буду готова. 

Антон: Я ніколи не робив класичну ікону, але в мене й не було такого бажання працювати саме з розписом. Але релігійну тематику у своїх картинах я використовую досить часто.
Я говорю швидше про спосіб мислення. Ікона вчить розповідати історії, ваші роботи складаються з історії. Ви – оповідачі, просто робите це різними способами. Ваш спосіб «розповіді», Антоне, частково схожий на роботу проповідника. Посперечайтеся зі мною.
Антон: Мені цікава думка Ксенії. Але мені здається так, є таке. Напевно, це моя напрацьована звичка. Мої серійні висловлювання частково звучать як проповідь, з тими самими алегоріями, сюжетами.
Думайте, вмикайте голову, не скупіться і так далі.

Антон: Так – інвалідність, пристрасті, мої карантинні серії, Ковчег. Що ти думаєш з цього приводу? (питання до Ксенії)

Ксенія: На рівні підсвідомості може й так, але я не завжди згідна з тим, що ти робиш. Наскільки то прямо з підсвідомості, чи просто з якогось враження від якоїсь старої древньоруської іконки, коли ти береш образ і трактуєш його вже  по своєму, своїми техніками. Наприклад,  взяти за основу образ Рубльова, але ти його по своєму переживаєш, і це не обов’язково та історія, яку показував Рубльов, це може бути картинка Рубльова по-твоєму. І не обов’язково як на мене проповідь, я не згідна, що завжди проповідь, тут може бути просто образ, і якась своя емоція. Вона не обов’язково має бути живіть правильно і щасливо. Вона може бути, навіть, страшна.

Навіть страшна, й тут переходимо до наступної виставки Антона. Перехід, смерть —  страшно. 

Ксенія: Ні.

Чому Перехід?

Антон: Ця серія народилася у діалозі з Аліком. Ми розмовляли про те, над чим я працюватиму далі, і Алік запитав, що для мене означають мости як конструкції переходу. Тобто задум для «Переходу» спочатку був зовсім інший.
Серія почалася з ідеї буквального переходу, як перехід з одного боку вулиці на іншу?
Антон: Так.
А  стала переходом куди?
Антон: Між смертю та життям, хоча це мали бути переходи станів. Але чомусь замість переходу в стани вийшли переходи між гранями — життя, смерть, боротьба за життя.

Ксенія: Мені здається, в роботах, якщо ти збирався робити оці конкретні переходи, ти захопився якоюсь одною з робіт, яка може вийшла випадково. І по ній писав як від відправної точки і писав вже наступну ідею.

Ваші враження про трансформацію цих переходів, Ксенія?

Ксенія: По-перше, формат вже став переходом в самому живописі, тому що великий формат відкриває можливості художника, може трошки пафосно звучить, але воно так і є. Маєш поле де розкритися, як на мене в  в роботах Антона — о перехід трошки в другу навіть технічну історію, тому що там багато буде робіт, які технічно інакші, за одну він довго слухав від мене критику, я казала, то не ти, це — оця чорна робота з полоскою. Але він каже, що вона і є перехід. Якщо не знати про що ця робота, просто нагадує абстракцію. Але вона — перехід.

А як називається ця робота?

Антон: «Остання ніч».

Ксенія: З звичної для Антона роботи еї виводять оці рівненькі полосочки, геометрія для нього зовсім не характерна, може в тому є і зовсім перехід до чогось другого. 

Антон: У цій роботі для мене є багато не характерного. Я ніколи не користуюся подібним, не граю з таким.

Ксенія: Для мене в цій серії є  перехід в творчості Антона від одного якогось етапу до другого. А перехід між життям і смертю? Не знаю. 

Антон: «Остання ніч» — у прямому сенсі, вона остання. Але у кожного в цій роботі є своя історія, і ці історії (і ночі) у всіх різні.

Перехід як смерть та воскресіння. Сходження і навпаки. Який перехід у вас, Антоне? Чи ваш — це просто кордон та дорога?

Ксенія:  Я знаю —  з точки в точку. 

Антон: Мені складно відповісти, тут я згоден з Ксюшею в плані якоїсь трансформації та нового стану себе, у цій серії перехід у мене вилився у внутрішні зміни. Якщо я говоритиму про ситуації, пов’язані зі смертю і життям, напевно це — не мій перехід. Тому що для мене це досить проста і зрозуміла ситуація. Навіть там, де я зображаю смерть — ось вона сидить на березі і проводжає трупи, що пливуть по річці. Але тут немає страху, це м’яка смерть, немає в ній того, що лякає людей. Вона в чомусь навіть гарна, ця смерть, близька, рідна, може навіть пафосна.

Але ось — тривожна робота: дерево, символічне, можливо Юдине.
Антон: Так, це символічна робота, для мене в цій роботі все спокійно, а не тривожно — загальна у всіх скорбота, яка до нас усіх стосується: і кладовища, і скорбота, і переживання.

Чи можемо пройтися  по роботах? Це — така гарна, ніжна, неонова, рожева.

Антон: Так, у цій серії є ряд різних розп’ять і Голгоф. Тут є свічення. Яке ми людським зором не можемо сприймати, тому я тут роблю такі улюбленими багатьма кольори, приємні, білі, рожеві на контрасті з чорним, освіжаю, таким променистим приємним променем. Тут для мене це був експеримент — спрощення форми, я не можу сказати, що вкладав сюди якісь певні сенси. Христос уже віддав духу, це видно по нахилу голови.

Така ніжна лінія, але й тривожна.

Антон: Не можу сказати, що вона тривожна, тут є контраст —  внаслідок яскравих відтінків червоного з жовтим може все дає таку напругу. Але знову ж таки, воно дуже м’яке, я думаю, це мій стан, моє ставлення.

А ви тут спостерігач?

Антон: Я сказав би, що я завжди спостерігач (або оповідач). Голгофа — а кожну людину, на мою думку, чекає голгофа, у кожного є фаворі, у кожного є голгофа. Для мене голгофа — це той момент, коли людина, переповнена власним безсиллям, знемогою намагається виконати своє покликання до кінця. По суті, хрестоношення — це наше покликання, і ми щосили намагаємося піднятися. І перенести це своє останнє зітхання достойно.

Достойно, гідно тут головне слово? 

Антон: Так. У житті важливо не так багато речей, важливо, наприклад, бути щирим перед самим собою. Для цього теж потрібна гідність.

Я зараз не про роботи, Антоне, Ксенія: вас лякає смерть? Як думаєте, там є ось це все – потойбічне життя, свічки, і у справах нам віддасться, чи нічого з цього немає, просто вимикають світло?

Ксенія: Я думаю, що є, але не так. Як ми привикли читати про це і дивитися фільми, і слухати, тому що однозначно є. Моя думка, навіть якщо взяти не релігійну якусь точку зору ,а в принципі людина не може жити просто так відрізок часу і безслідно зникати. Тобто, щось буде, але це буде сюрприз. 

Антон: Дуже обіцяюче це прозвучало. І страх він все одно є, не можна сказати, що ні.

Ксенія: Страх, тому що не знаєш що, тому що сюрприз.

Антон: Я можу розповідати як завгодно, що це не страшно, це пережито вже неодноразово, але насправді страх є, і це нормально, це природно, щоразу, коли я стикаюся з якимись фізичними проблемами, він у мене все одно є цей страх, він трохи напевно інший, більш спокійний. Але він все одно є, нікуди від нього не подітися.

Мені здається, що новий цикл — це роздуми про смерть, про те, як приручити страх. Зробити його другом.

Антон: Скоріше не приручити, а зрозуміти.

Ікона, не ікона – ось ця робота?

Антон: Жовтий Христос. Так, це образ,  його не можна назвати іконою, тут певне відходження від того, що ми називаємо іконою. Хоча, якщо я розбиратиму цей образ як образ, це цілком можна назвати іконою.

І знову — тривожні кольори — червоний і жовтий, Христос уже розіп’ятий.

Антон: Так, він розіп’ятий, і тут є ця тривога. Тут треба не забувати, що це — нормальна тривога для Христа, він був Боголюдиною, а якщо він був просто людиною, він відчував страх і все те, що ми відчуваємо. І тому мені здається, я вже говорив, що дуже важливо, коли пишеш на релігійну тематику — важливо зберігати сакральне, глибоке — всередині.

Ксенія: Називається автопортрет Антона. По-перше там його штани, по-друге — фігура похожа. В принципі мені образ нагадує тебе. Як ти людей малюєш чорних, і себе там чорного, нас чорних. Я б назвала це якийсь такий саркастичний автопортрет.

Антон: Можливо, я цього не задумував, називаю цю роботу «Юда». Я тут говорю про Юду, як про образ зрадника. Я говорю тут про страх, через який люди зраджують один одного.

До речі, це теж перехід.

Антон: Так.

Тобто ми дійшли того, що тема переходу нескінченна?
Антон: Мені здається, питання в тому, наскільки я готовий розкривати її далі — для себе і для людей, наскільки готовий говорити про ці «Переходи».

• Що — «ВеликДень» живопис Антон Тарасюк
• Де — BARVY, вул. Мечнікова, 3
• Коли — 11 квітня, о 17:00