Як у Польщі проходив «Ukraina! Festiwal Filmowy» і до чого тут російські фейки.
Російська пропаганда використовує будь-який привід для загострення польсько-українських відносин. Це призводить до маси дезінформаційних матеріалів і вкидів. Але політичний контекст безпосередньо стосується і культурного сегменту. Тому польські діячі мистецтва показують, як росія створює фейки або викривляє інформацію. А по-друге, чим більше польский глядач/читач/слухач знатиме про українське мистецтво, тим важче впливати на свідомість поляків через фейки. Зокрема, крізь оптику культури.
У жовтні у Варшаві відбувся кінофестиваль «Ukraina! Festiwal Filmowy», який вже проходив восьмий рік. Показано було понад 60 фільмів — серед них короткометражки, документальне, ігрове кіно, а також дискусії і зустріч з українськими митцями. Зокрема, серед них «Довбуш», «Мої думки тихі», «Ля Палісіада». До речі, останній отримав гран-прі на кінофестивалі.
Серед повнометражних фільмів, які безпосередньо дотичні до російського вторгнення в Україну — стрічка режисера Ахтема Сеітаблаєва «Мирний-21» (який також доступний на Netflix). Це історія на реальних подіях початку 2014 року — як на сході України прикордонники не зрадили країну і захищалися до останнього. Про те, як російська пропаганда намагалася змусити перейти захисників на свою сторону, тобто зрадити присязі.
Режисер Ахтем Сеітаблаєв вперше почув про цю історію у 2014 року в циклі програм «Хоробрі серця», але не повірив, тому що 85% особового складу штабу Луганського прикордонного загону були мешканцями цього регіону, який має найдовший кордон з РФ. Тому інформаційний тиск і вплив був більшим, ніж в Криму. Згодом, режисер спілкувався з учасниками тих подій і пересвідчився, що це абсолютна правда, яку він вирішив показати через фільм. «Без довіри неможливо існування родини, неможлива дружба між друзями і особливо, без довіри, неможливо згуртувати навколо себе людей під час війни», — зазначив режисер у Варшаві.Прем’єра стрічки мала бути в Україні ще у квітні 2022 року, але через повномасштабне вторгнення росії цього не відбулося. І лише 22 лютого 2023 року відбулася прем’єра фільму.
Оскільки Ахтем Сеітаблаєв у 2014 році, коли починалися події у Криму був там, то на власні очі бачив все, що відбувалося. «На жаль, на той час близько 90%, які за своєю присягою військові, держслужбовці мали виконувати свої обов’язки, не виконували їх. Тому, є як і об’єктивне, так і суб’єктивне пояснення. Присутність так званого «руського миру» в Криму — через той інструментарій, який відомий усьому світу. Наприклад, коли ти ідеш по вулиці і бачиш афішу Санкт-Петербургського балету. Або ми всі захоплювалися драматургією А.Чехова. Інша справа – коли промотуючи культуру за кордоном нібито свій руський мир, після цього приходить зовсім інше – приходять російські військові, які не знають ані Чехова, ані Чайковського. Мова про те, що ми відмовляємося не тільки від російської культури, а від того, що стає величезною проблемою не тільки для України, але й для усього світу», — зазначив Ахтем Сеітаблаєв після показу фільму у Варшаві.
Цей фільм не тільки про довіру і людську сутність, але й про рівень боротьби українців — з одного боку. А з іншого — наочний приклад, як дія російська дезінформація у прикордонній з Україною області.
«Сильний фільм. Думаю, що ми маємо знати і дивитися більше таких стрічок про мужніх українців. Бо кіно — це хороший спосіб донести правду до якомога більшої кількості поляків», — сказала після показу глядачка Марта.
Стрічка «Мирний-21» присвячена військовим, які віддали своє життя, захищаючи Україну. А також актору Павлу Лі, вбитому росіянами у березні 2022-го під час окупації Ірпеня.
На фестивалі у Варшаві глядачі мали можливість побачити документальні фільми, у яких безпосередньо показуються поточні події або герої, які є учасниками сьогоднішньої війни. Наприклад, стрічка «Свобода у вогні. Війна України за свободу» Євгенія Афінеєвського, яка має вже кілька нагород. Фільм проводить глядачів через війну, яку росія розпочала у 2014 році одразу після Майдану (Революції Гідності), і показує повномасштабне російське вторгнення у 2022 році. Через особисті історії цивільних, дітей, солдатів, лікарів, людей похилого віку, журналістів, релігійних лідерів та міжнародних волонтерів.
Документальний фільм «Ми не згаснемо» режисерки Аліси Коваленко отримав відзнаку «За чутливий портрет покоління, що виросло в тіні війни». Створення стрічка частково профінансовано з бюджету Польського інституту кіномистецтва у межах Фонду підтримки, який було створено у квітні 2022 року. Герої фільму — пятеро підлітків, які живуть на Луганщині, де майже кожного дня (дія відбувається 2019 року) чутно і видно обстріли, бо поруч окупована територія. Режисерка спостерігає за дорослішанням підлітків, які по суті, не знають куди рухатися після закінчення школи, бо живуть у самій перспективній частині світу. Хтось мріє про Київ, хтось про акторську кар’єру, водночас гуляючи по замінованому полю.
Життя, яке спотворено «руським миром» і їхньою культурою. Нарешті вони отримують шанс — відправитися у експедицію до Непалу — подорож до величезних і прекрасних Гімалаїв. Подорож, яка надихає їх, насичує енергійно.
У цьому фільмі дуже гостро відчуваються наслідки російського впливу, який ще притаманний старшому поколінню, але вже майже недосяжний для майбутнього покоління.
У номінації «Найкращий документальний фільм» журі кінофестивалю «Ukraina! Festiwal Filmowy» відзначило – стрічку «Звідки куди» польського режисера Мачеки Хамели, події якої розгортаються на початку повномасштабного вторгнення під час евакуації цивільного населення. Також «Звідки куди» отримав нагороду «Вибір глядачів» у категорії документальних фільмів.
Відзнаку отипала стрічка «Маріуполь. Сто ночей» режисерки Софії Мельник — «За показ драми війни з точки зору дитини у цікавій та зворушливій формі».
Фільм «Східний фронт» режисера Віталія Манського і Євгена Титаренко. У фокусі — робота медичного батальйону «Госпітальєри», який надає першу допомогу на передовій та евакуює поранених до штабу або шпиталів. Саме вони і є героями фільму. Кадри врятованих життів під обстрілами чергуються з відносно мирними епізодами – роздуми і розмови про те, як двомовність, про вплив росії на українське суспільство, про власну ідентичність і співіснування з країною-агресором.
Також на кінофестивалі український ігровий повнометражний фільм режисерки Ірини Цілик «Я і Фелікс / Rock. Paper. Grenade» отримав спеціальна відзнаку.
До речі, побачити фестивальні стрічки з жовтня по грудень глядачі зможуть в інших польських містах, таких як Вроцлав, Краків, Познань, Ополе, Гданськ, Глівіце, Плоцьк, Гожyв-Великопольський та інших містах та онлайн з 27 жовтня по 12 листопада цього року.
З фокусом на дезінформацію і російські фейки в рамках кінофестивалю польська Маґди Шпехт презентувала лекційний перфоманс «Кібер-Ельф». Це копродукция (Nowy Teatr x Generation After, Варшава, яка вперше відбулася у вересні 2022 року.
Магда Шпехт після початку повномасштабної війни в Україні разом з анонімними цифровими солдатами намагається боротися з російською пропагандою та тролями за правду. Платформи соціальних мереж (Facebook, Instagram, Telegram, YouTube та інші), а також новинні портали, телеканали та новини з перших вуст стали її щоденним полем бою та інструментами для поширення перевіреної інформації. Все це для захисту першої — і, можливо, вирішальної для сторін, виключених з конфлікту, — лінії фронту: битви за правду, що відбувається в кіберпросторі.
Маґда Шпехт, як кібер-ельф, показує як російська пропаганда використовує ж свої жахливі злочини (удар бомбою по Маріупольському театру) у створенні фейків, брехні.
Це не стільки перфоманс, а скільки можливість для глядачів трохи дізнатися про прості інструменти, за допомогою яких ми можемо долучитися до конфлікту і допомогти Україні в її боротьбі за свободу. А також це є своєрідним уроком медіаграмотності для суспільства.
***
По суті розмежовувати культуру і російську дезінформацію — непросто, бо фейки про Україну росіяни поширюють у європейських ЗМІ дуже впевнено. Цього року VoxCheck доповнив базу російських дезінформаційних наративів у європейських медіа, в том числі і польські. Зазначається, що здебільшого виявлені дезінформаційні наративи про Україну, які поширюють ці медіа, співзвучні з головними наративами російських дезінформаційних кампаній. Дослідники навіть склали білий список ЗМІ — це якісні джерела, які надають достовірну інформацію про зовнішню та внутрішню політику України. А джерела з чорного списку регулярно поширюють фейкові наративи про Україну.
Зазначається, що типовим фейком, який росія поширювала у польських ЗМІ, було твердження, ніби Польща прагне окупувати західні регіони України. Цей фейк був частиною наративу про те, що союзники України хочуть її розділити між собою. Польські медіа писали, нібито підтримка та допомога, яку надають поляки, — це лише прикриття для втілення «хитрого плану». Таким чином росія прагнула викликати в українців ворожнечу та недовіру до поляків.
Також росія активно використовує тему українських біженців, бо у Польщі їх кількість найбільша — понад 1,5 млн. Тому у польських медіа пропагандисти прагнули створити образ українських біженців як небезпечних, агресивно налаштованих людей, що сповідують ідеологію нацизму. Так, росія хотіла розсварити поляків та українців.
Якщо аналізувати тему біженців, то ця тема також є популярною у театральному сегменті. Є високоякісний продукт, без спекуляцій на цю тему, але є і такі вистави, після яких виходиш з відчуттям сорому. Натомість, офрекордс серед представників української спільноти, дотичної до театру, все частіше звучить думка, що “ми не є експертами з війни, ми хочемо й можемо висловлюватися з інших актуальних питань і болючих тем.
Матеріал підготовлено за участі CFI, Французької агенції з розвитку медіа, в рамках проекту Hub Bucharest за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.
Текст: Ірина Голіздра
