Цій книжці було б затишно у світах «Нескінченої історії» Енде, «Чорнильної трилогії» Функе і «Лабіринту» Ентоні Сміта. Такий собі іронічний метаефект: книжка Штефан занурює у магічні світи, порталом для переходу в які є книжка.
Мала, Дзиґа і Читачка – сестри. Дзиґа – середульша, їй десять років, її сестрам – чотири і дванадцять відповідно. Читачка обожнює книжки (що ясно). Дзиґа кохається на блокбастерах і фентезі-серіалах. Мала – просто надокучлива дитина. Їх нікого так не звуть направду, прізвиська всім у цьому романі вигадує Дзиґа.
Одного дня Дзиґа знаходить у трамваї величезну пошарпану книжку і приносить її додому. Мала намагається тією книжкою погратися і раптом зникає: як свідчать картинки у книжці, дитина переноситься всередину розказаної там чарівної історії. На екслібрисі у вигляді павука Читачка вираховує номер мобільного телефону, і так в «Реальності» з’являються два хлопці-підлітки, попередні власники чудернацької книжки. У них зникли батьки. За одне в книжці загубився той, хто її створив. Квест «виконати рятувальну місію і повернутися живими» почався.
В будь-якому фентезіному квесті, а тим більше такому, який має утримати увагу зовсім молодих читачів, складним є поєднати ідею науки і магію. Та що там ідею! Просто: дуже складно в одному світі переконливо поєднати науку і магію. Як цей контакт відбувається в повісті Штефан, видно уже з назви. Барґест – це міфічна істота, вовкулака, що викрадає неслухняних дітей. Книжка про нього – сама собою перевертень (реально кусається!). І ця книжка написана про місто Берґеста, специфічну реальність, куди потраплять на перевиховування неслухи. А книжка сама собою є викрадачем дітей (і деяких інфантильних дорослих). Ну і нарешті, це все – не магія анітрішки. Книжку виплекав з невротичних фантазій хлопчаків-дівчаток безумний учений Генетик. Магію в цей світ притаскаються уже Дзиґа і компанія… До речі, що ми тут теревенимо? Малу ж таки треба знайти і врятувати!
Динамічна пригодницька книжка для дітей глибоко обмірковує дві надскладні і надважливі світоглядні концепції. По-перше, людська уява обмежена попередньо пережитими досвідами. Ми не творимо нічого нового, а тільки комбінуємо по-новому уже відоме. Для фентезі це – гучне послання. Світ Барґеста синтезований науковим методом із міфів і легенд, що стали поступово страхами і фантазіями дітей, саме в такому порядку – не більше і не менше. По-друге, все конструюється. Нічого в цьому житті ми не отримаємо як апріорі дане, а тільки складаємо не припасовані один до одного пазли із недороблених заготовок. Всі герої в «Реальності» – це типажі: от дівчинка-ботан, от дівча-хуліганка, от спрагла нових знань студентка, от хлопець-розбишака та ін. Не люди, а образи, навіть іміджі. І постає питання: чому люди зрештою стають такими, якими їх прагнуть бачити. Всі ці серйозні проблеми, мушу сказати, розроблені на рівні, доступному сприйнятті дитині років десяти-дванадцяти, але і дорослим тут є над чим подумати.
Як і цей світ, книжка Штефан зібрана з цитат і вказівок на інші книжки. Вона теж може принагідно стати у фентезійну дитячу прозу: від «Нарнії» до Пратчетта. Нумо вгадайте звідки у «Реальність» прийшли гігантські павуки і Павуча Ткаля, а звідки – дракон і горгулі-вояки?
А за ним у кімнату майже влетіла цибата чорнявка у сіро-зеленому плащі, заляпаному грязюкою
так, наче вона мчала містом убрід. На шиї вона мала рудий шалик, на плечі — величезну сумку, а в руці — парасолю-тростину з фігуркою птаха замість ручки. У скуйовдженому волоссі зблиснули гогли та заплуталися сіро-зелені пір’їни. Вона увірвалась і завмерла, наче наскочила на невидиму стіну:
— Пташенята? І досі живі? Ну, привіт… — подолавши здивування, вона навіть усміхнулася.
— А що смішного? Що живі?
— Та нічого. Ви, пташенята, влізли у дуже погану справу. Я думала, що маю допомогти дорослому, а ваш дитячий табір для мене — повна катастрофа. Я ніколи не захищала дітей… Особливо від такого суперника, якого надибали собі ви. До того ж мої послуги платні.
— Які послуги? Ви ж писали Генетику про небезпеку? Ви ж намагалися його захистити? Ви ж його друг? — Чеширський сипав питання, хоча вже й сам розумів, що прийняв бажане за дійсне.
— Ой, ні. Я виконую умови контракту. Захист — моя робота, а Генетик завжди добре платив. Я — бодігард, охоронець, але я ніколи не працюю з пташе… з дітьми.
Текст: Ганна Улюра
Аліна Штефан. Реальність Барґеста. Львів: ВСЛ, 2018. 159 с.
