Із 5 по 7 серпня на території музею «Софія Київська» у Києві вже вп’яте проходитиме фестиваль високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage. Тема цьогорічного фестивалю — «Заради життя». Співкураторка музичної програми фестивалю Ганна Гадецька розповідає про заплановані концерти, українську музику як фундамент та про особливий стан розради – бути зі своїми, разом формуючи візію майбутнього.

Як ви обирали головну музичну тему, лейтмотив цьогорічного Bouquet Kyiv Stage?

— Наскрізна ідея, яка виразно проявлятиметься у програмі фестивалю, виникла внаслідок розмірковувань: хто є у місті, хто і чому лишився, хто готовий виходити на сцену. Ми з командою фестивалю усвідомили, що сьогодні відбулося увиразнення індивідуальностей. Воно і сформувало цілісне бачення музичної програми. 

Зараз кожен став помітною особистістю, ми це відчуваємо і бачимо навіть у повсякденному житті. Особливо це проявилося, коли з’явилася перша можливість виходити у публічні простори. Люди почали впізнавати один одного, навіть не знаючи одне одного при цьому, просто усміхатися, спілкуватися, абсолютно спонтанно про щось говорити. Формуючи музичну програму, нам йшлося про те, ким є зараз люди і чому їхній вибір саме такий: лишатись у місті, виходити на сцену і представляти ту чи іншу музику. Бо це вже не вибір чергової програми, для кожного музиканта це — і його громадянська позиція.

Другий момент. Наші концертні програми — переважно камерні. Мені здається, що вони створюють влучний простір для того, щоб відчути ці відтінки індивідуальностей, які ми, можливо, пропускали  і не помічали раніше через величезні звукові потоки інформації та врешті інакший вимір всього. Тепер концертів поменшало. Припускаю, що і слухати люди стали менше і інакше. Живе спілкування якраз увиразнило цю якість індивідуального звучання. Її неможливо не помітити, особливо людям, призвичаєним вслухатися. А це дуже важливо: коли музикант виходить на сцену свідомо, він дає важливу підтримку тим, хто потребує розради, хто прагне зрозуміти, чим є мир у світі, заради якого ми всі проходимо такі важкі жахливі випробування.

Я відчула це як головну тему: пошуки свого, пошуки своїх. Чи є так?

— Так, можна сказати, що це – пошуки, наближення до ближчого інтимнішого спілкування. Програма переважно складається з творів українських композиторів різних епох. У деяких випадках до цих програм входить музика, яка була повсякчас. Наприклад, ми не можемо сказати, що Сильвестров чи Станкович не виконувалися. Але тепер стало зрозуміло, що є якісь інші їхні твори, інакші контексти, які ці твори і цих авторів пов’язують. У програмах також є твори, що не часто виконувалися, наприклад, композиції Віталія Вишинського та Олега Безбородька, що звучатимуть у програмі «Київської камерати». 

Ми маємо власну так би мовити беззаперечну трійцю — Мирослав Скорик, Валентин Сильвестров, Євген Станкович. Водночас, наприклад, уявлення про музику скажімо Борткевича чи Колодуба — доволі приблизні, а часом зовсім невиразні. Виходить, ця музика не входила до актуального звукового світу, зокрема, Києва,  перебуваючи у просторі поодиноких фестивальних подій, відтак перетворюючись на текстову маргіналію. Зараз з’явилося усвідомлення, що своє цілком може бути фундаментом. Українська музика дуже різна, вона проявляє і віддзеркалює різноманітні історичні й навіть ментальні процеси. І можна це почути і зрозуміти, чому одні твори такі, а решта — інакші, усвідомити, що спричиняє ці відмінності. Мені видається це цікавим і важливим водночас. Це наче десь на полиці стояла книжка, яку ти не читав, але знав, що вона там є. А потім відкрив її і думаєш: «Як же так? Вона і є сенсом, її і треба було читати передусім!». 

Тобто так, це якоюсь мірою віднайдення свого. Звісно, йдеться про те, що зараз важливо бути разом, бути в єдиному просторі, підтримувати одне одного простими речами. Ми маємо простір нашої спільної емпатії, тепла, добра, скерованості цінностей нарощувати, зрощувати, підтримувати й розуміти, як важливий кожен. Ми всі особливі, той, хто прийде на концерти, принесе власні історії, що сталися за цей час, матиме власне розуміння, чим є музика. Це особливий стан розради — бути зі своїми, яких ти раніше не знав, не помічав, не чув, з якими не перетинався.

Крім того, місця ж не випадкові, бо ми всі не уявляємо Київ без Софії, без Золотих воріт. Це особлива єдність простору із музикою, із сенсами, які в ній є. Наприклад, у програмі, що звучатиме в Софії Київській, є очевидний напрям молитовності, звернення до Бога, до себе, до вищих сил (по-різному це можна окреслювати). Бажання спертися на щось, отримати підтримку й віру. Де про це думати і де це зрощувати і цим наповнюватись, як не у Софії Київській? 

Золоті ворота — це перехрестя, на якому зустрічаються дуже різні культури. Безумовно, джаз теж є таким перехрестям. І так, нам потрібен цей простір легкості, волі, свободи буття, яка може заряджати драйвом навіть зараз. 

Камерність «Хлібні» дає змогу чути і бачити все. Візуальний образ музиканта, як ми знаємо, теж впливає на сприйняття музики. У концертах гратимуть помітні і знані особистості, тобто їхня виразність виконавська і артистична в цьому просторі не просто не губитимуться, а й матимуть силу барокового афекту: поставатимуть в усій повноті індивідуальності.

Розкажіть про музичну програму і її взаємодію із локаціями.

— Три дні фестивалю. Зазвичай три концерти на день. Три локації. Кожен день, окрім відкриття, починатиметься з камерної сцени у «Хлібні». Там гратимуть Богдана Півненко й Анна Хмара. Дует, який народився вже під час війни, — Євген Громов і Ігор Завгородній, – які до цього не грали камерну музику разом. Програма їхнього концерту – це присвяти Гайдну, Сильвестрову і Станковичу, у яких цьогоріч ювілеї. 

І третій концерт — сполучення західноєвропейської та української музики, призначеної для двох клавесинів, на яких гратимуть завідувачка кафедри старовинної музики нашої музичної академії Ольга Шадріна-Личак та її учениця з клавесину чудова молода музикантка Паола Прокопенко.

Після цього ми перемістимося до полуденної Софії, де концерти переважно розпочинатимуться о 16 годині. Сестри Тельнюк відкриватимуть програму піснями на нові тексти, що у них виразно проявляється власне молитовна складова. Відбудуться концерти «Київської камерати» і Ансамблю класичної музики імені Бориса Лятошинського з хоровою програмою, що наскрізно проводить ідею звернення до сил, що підтримують, вселяють віру, дарують розраду. 

Вечірня сцена — в Золотих воротах. Там три молоді команди зі своїми новими програмами будуть завершувати кожен з трьох фестивальних днів. Також саме на джазовій сцені з’явиться і постійна учасниця всіх попередніх фестивалів – співачка Назгуль Шукаєва із програмою колискових.

А якщо глядачеві доведеться обирати лише один концерт з усієї програми, який, на вашу думку, не можна пропустити в жодному разі?

— Кожен концерт — цінний. Кожен концерт абсолютно точно дорівнює решті. Програма, яку вибудував Ансамбль Лятошинського, особисто для мене є прикладом вдалого програмного мислення, що на жаль, не часто можна зустріти у нашому музичному просторі. Не часто можна почути і звучання двох клавесинів. Дует Ігоря Завгороднього і Євгена Громова очевидно фокусуватиме увагу меломанів, адже кожен із музикантів дуже відомий і має власне коло шанувальників. Або сестри Тельнюк та Богдана Півненко з Анною Хмарою, концерти яких завжди виразні та наповнені потужною артистичною енергією. Чи виступ «Київської камерати», яка є одним із небагатьох оркестрів, що зараз грають у Києві. До цього додамо шалено цікавий простір джазу. 

Тому не варто думати про те, що можна щось пропустити або втратити, не відвідавший “той самий єдиний найголовніший фестивальний концерт”. Такого концерту цьогоріч просто немає!  Тож, є час і можливість піти на все — ідіть! Можете відвідати окремі концерти — відкиньте сумніви і йдіть!

Чи слідкували ви за Bouquet Kyiv Stage у попередні роки?

—Так, я спостерігала за Bouquet Kyiv Stage весь час від появи фестивалю. По-перше, фестиваль у місті — це завжди дуже цікаво. По-друге, Bouquet має свою виразну концепцію. По-третє, там були концерти, які мене цікавили з фахової точки зору. Як людині, що тривалий час займається програмуванням концертної діяльності, мені завжди було цікаво: як вибудовано програму, у які слова та візуальні форми утілилися головні ідеї, який спосіб комунікації з публікою обрано, як перетинаються між собою різні фестивальні формати тощо. Тож так, я маю розуміння фестивальних кодів Bouquet Kyiv Stage.

У чому ви бачите головне завдання фестивалю Bouquet Kyiv Stage цього року і загалом?

— Можу сказати тільки про цей рік,  оскільки я не є постійним членом команди. Зараз важливо довести можливість життя у воєнний час у місті, життя, що може включати і живі концерти. Проявити цінність цього простору для всіх – тих, хто нас захищає на передовій і в тилу. Ідея фестивалю — бути разом у символічно значимому міському просторі й разом переживати важливий досвід, зокрема через звук, — є наскрізною. Зокрема — познайомитися всім нам ближче, відчути, що всі ми — дуже виразні. Усі оркестранти зараз справді сприймаються як солісти. Це таке дивне відчуття, якого раніше не було. Ось це — бути разом, жити, мислити про те, що буде далі, планувати, будувати візію майбутнього і знайомитися із собою і тими, хто поруч з нами.

Що відбувається на київській музичній сцені зараз, що більше слухають?

— Відповідь на це питання потребує окремого дослідження. Класно було б таке дослідження зробити. Мої міркування очевидно суб’єктивні, адже виходжу із власних спостережень за собою та колом близьких людей. Зараз не маємо аж так багато концертів. Але з того, що помічаю, людям хочеться слухати те, що звернено персонально до них. Важливою стала відсутність розділення між сценою і публікою, цінність перебування в якомусь спільному просторі. Цим простором стають саме камерні майданчики. Цей фокус на камерній музиці є відчутним у різних площинах: у джазі, в академічній музиці. Про популярну не можу сказати, не відслідковувала процеси там.

По-друге, люди хочуть слухати більше української музики, бо вона була, як та книжка на полиці: ніби є, але мало хто її читає.

По-третє, людям цікаво, як митці, які були, умовно кажучи, важливими, знаковими, відреагували на нову реальність. Є ця цікавість до особистості: «А як він тепер звучить? А що в ньому змінилося? А чому він це зараз вирішив грати?». Багато хто починає грати інакшу музику і постає перед слухачами у новому амплуа. Наприклад, Завгородній і Громов — хто цю колаборацію собі уявляв? 

У мене немає потреби слухати стільки музики, скільки раніше, до цієї війни. Змінилося також ставлення. Наприклад, тепер, коли я вже йду на концерт, то  прагну отримати щось справжє. Це не означає бездоганність виконання чи щось подібне. Це про інше, про те, коли з тобою комунікують безпосередньо, вкладаючи професійний і людський досвід у цю мить спілкування. Ось на це є великий попит. 

Знову ж таки, повертаємося до ідеї «свого» — знайти свій простір. Я думаю, що кожен зараз такий простір знайшов і, можливо, якісь простори помітно увиразнились. Наприклад, вже повернулися концерти SvitloConcert. Відбуваються концерти у філармонії, в Андріївській церкві. Є формат «квартирників», які виникають спорадично, але підтягують друзів, знайомих, які як ніколи радіють можливості бути разом.

Відчували спокусу привнести у Bouquet Kyiv Stage щось з того, що зазвичай робить OpenOperaUkraine(Ганна Гадецька є програмною директоркою Open Opera Ukraine – ред.)? 

— Яке влучне слушне питання! Так, це явний ризик — бачити перспективи того, чим займаєшся стало, в чомусь іншому. Але у моєму житті є не тільки Open Opera Ukraine, а й Музична академія, Культурний проект, лекції в різних осередках, тож в якийсь момент я усвідомила: важливо розуміти різницю свого функціоналу в цих просторах. Тобто десь я можу бути програмною директоркою і формувати бачення, а десь мене просять порадити щось, коли там вже сформована концепція. 

Тут я намагаюся бути максимально разом із командою, тим більше, що основні ідеї музичних програм були сформовані сталою командою фестивалю. Я тільки долучаюся у якості співкураторки, може навіть консультантки. Це цікавий досвід, тому що він потребує іншого інструментарію, ніж той, яким я користуюсь в Open Opera Ukraine. Дебютуватиму на BouquetKyivStage в якості ведучої концертів. Загалом роблю те, що можу зробити як особистість в актуальних обставинах, щоб прокомунікувати ідеї, важливі для команди і для фестивалю.

Я особисто вдячна вам за ваші передмови перед  концертами Open Opera Ukraine. Мені завжди було дуже цікаво, як вам це вдається – бути дуже цікавою абсолютно всім? Ви говорите,й музика стає дуже-дуже цікавою, саме своєю,  потім – зрозумілою. Хто вас навчив саме цієї місцевості? 

— Ви  сформулювали так, як я для себе визначила би сенс конферансу. Вважаю, що у кожної людини, яка виходить на сцену, має бути усвідомленою мета перебування на сцені.  Часто чую, що, боже, знову будуть говорити. Звісно, жодне слово не продублює музику, але ж у слова і завдання інші. Тож якщо вже говориш, то важливо стати тією частиною, яка буде природно зв’язувати музикантів із публікою, сенси, які є, – із відчуттям і розумінням людей.  Взагалі, мені подобається, коли розповідають щось доречно цікаве. Тому мені видається, що конферанс може і має акумулювати цікавість, для чого треба придумати певний розвиток подій у слові, історію. Людям подобаються історії. Навіть супер складну наукову концепцію, подану у формі цікавої історії читаєш інакше.

Коли для мене це стало важливим? Певно, мала схильність до конферансу з дитинства, бо перші свої концерти я вела в 3-4 роки.  Ми збирали команду, співали пісні, перевдягалися тощо. 

У мене були дуже хороші вчителі у музичній школі і училищі, які власним прикладом показували, що це може бути суперцікаво. 

Далі я слухала, як інші ведуть концерти. Те, що мені подобалося,  аналізувала.

Я прагну зацікавити публіку, зробити так, щоб хотілося пройти подорож разом. Тож, перше, що  роблю, – намагаюся знайти цікаве для себе. Навіть там, де, на перший погляд,  не бачу, за що зачепитися. Намагаюся відшукати щось у самих програмах. Я помітила, що коли щось стає цікавим тобі, то, щиро ділячись цим, ти створюєш якийсь комунікаційний канал, що має здатність об’єднувати досвіди і спрямовувати їх на пізнання нових. Ви проживаєте щось якби разом, знаходячись всередині досвіду іншої людини, котра  знає щось особливе, спеціальне. Як під час знайомства із місциною, коли ви йдете на екскурсію з людиною, що знає її зсередини. 

Я завжди вдячна, коли на питання «Який десерт ви порадите?» мені відповідають конкретно: «Візьміть цей». В музиці теж так. 

Сподіваюсь, що зможу влучно донести сенси важливі для команди. Вони вдало сформульовані та прожиті спільнотою людей, що придумують та реалізовують «Bouquet Kyiv Stage».

Є такі умовні європейці, які взагалі не чули української музики. З чого варто почати це знайомство?

—Я дала би декілька творів певного хронометражу. Це твори різних жанрів, різних епох і різних авторів. Спробую з листа, хоча подібні списки потребують аналізу. Безумовно, почала би з багатоголосних концертів. Абсолютно точно були би барокові партеси чи концерти Артемія Веделя більш пізнього часу. У тому чи іншому варіанті це точно був би хоровий, багатоголосий, складний поліфонічний твір. Більша кількість голосів створює вкрай потужне враження. Тож 8- чи 12-голосся. З ХIX століття запропонувала би фінальну арію Андрія з хором із «Запорожця за Дунаєм», побудовану за французькою оперною моделлю, але із відчутним локальним прочитанням. 

Далі – XXі ХХI століття. Твори Лятошинського, особливо камерні, модерного періоду. «Карпатський концерт» Скорика — дуже влучний для знайомства з Україною. Точно якийсь хоровий твір тут імен дуже багато – Кошиць, Леонтович з початку ХХ-го століття, або ж сучасні автори, наприклад композиції Ганни Гаврилець,  Вікторії Польової). 

Я би включила щось із камерних опер, вони у нас чудові. Наприклад, фрагмент «П’єро мертвопетлює» Олександра Козаренка. Із симфонічної музики ХХ століття певно порекомендувала би Ревуцького, музика якого передає виразну й потужну специфіку зрілого українського Романтизму.

Спілкувалася  Віка Федоріна