Мандри у часі, Коко Шанель, Нью-Йорк, Флоренція та Україна

«Коко 2.0»

«Коко 2.0» — новий роман автора українських бестселерів Доржа Бату, у якому продовжуються пригоди, що розпочалися у книжці «Моцарт 2.0».


Хто ж не знає легендарну мадемуазель Шанель, творчиню маленької чорної сукні, твідового костюма, парфумів №5 та інших революційних модних штучок? Дивовижно, але її ідеї і досі не втрачають популярності. Виявляється, що після своєї смерті Ґабріель Шанель, як і Моцарт, змогла стрибнути крізь час і простір та замешкала в Нью-Йорку ХХІ століття! Доля підкидає геніальній кутюр’є все нові і нові сюрпризи: невгамовний Моцарт і його подруга Стася безслідно зникають. Першою ниточкою у розслідуванні стає загадкова записка, яку знаходять працівники Музею Метрополітен. Усе б нічого, але написана вона на малюнку самого Леонардо да Вінчі! Коко Шанель розуміє, що це чудова нагода з’ясувати, як і навіщо відбуваються мандрівки у часі, а головне — хто за цим усім стоїть.
Це історія про те, як змінюються епохи й континенти, життєві цінності і правила гри. Нестримна фанатазія автора, цікаві історичні факти, влучні та дотепні ілюстрації Юлії Самелюк, а також QR-коди, що доповнюють реальність книжки, занурюють читача у вир незабутньої пригоди.

Дорж Бату «Коко 2.0» / Ілюстраторка Юлія Самелюк, Л.: Видавництво Старого Лева, 2022, 560 ст.

Замовити


Уривок


Шанель нічого і ніколи не робила просто так, зненацька. Жодна її справа, проєкт чи колекція не народжувалися на пустому місці. Роботі завжди передували довгі пошуки, дослідження ринку, пошук матеріалів і, головне, прискіпливе вивчення власних клієнток, їхніх смаків, потреб і захцянок. А щоб поєднати все це в один виріб чи колекцію, доводилось дуже багато працювати. «Розкіш має бути комфортною. Інакше це не розкіш!» — говорила Шанель. Єдине, що Ґабріель робила без роздумів, — це заводила стосунки з чоловіками. 

— Його звали Етьєн! — Шанель прикрила очі і злегка закинула голову, немов смакуючи спогади, як старе дороге вино. — Він був породистий, як і коні, котрих він розводив. І я була однією з його конячок! 

Гонтар ледь не похлинувся гарячим яблучним сидром з цедрою і корицею — традиційним зимовим напоєм нью-йоркців. 

— Він був вашим першим коханцем? 

— Ви доволі неґречний і нахабний, юначе! — надулась Шанель. 

— Та що я такого спитав? — образився Павло. — Подумаєш, таємниця! Про вас вже, напевно, стільки писано-переписано, що мені досить піти у бібліотеку, аби не наражатись на вашу немилість! 

— Брехня! 

— Чому «брехня»? — не зрозумів Гонтар. — Я хіба помиляюсь? 

— Жодна моя так звана «біографія», не відповідає дійсності! 

— В сенсі? Усі ці люди, що писали про вас, брехуни, чи що? Що, геть усі? 

— Ні, люди, котрі написали купу книжок про мене, не брехали, — Шанель сьорбнула з високого келиха золотисте ігристе вино. У «Кварті» з легкої руки містера Манчіні вона часто зраджувала шампанському з італійським prosecco, виробленим у регіоні Вальдобб’ядене. — Брехала я. 

— Тобто? — не зрозумів Гонтар. — Брехали про що? — Шанель примружила одне око і подивилась на Павла крізь келих із бульбашками.

— Про все! — і хрипко засміялась. Гонтар не засміявся, бо йому не здавалось це смішним.

— То в жодній книжці про вас немає правди?

— Ну чому ж! — усміхнулася Шанель. — Кожна книжка по своєму правдива. У певний момент і для певного настрою! Щодо Бальсана, то одні автори називають його моїм першим коханцем, інші говорять, що ні.

— Ну так а де ж правда? Чому люди не можуть знати правду?

— А правда у тому, дорогий месьє Поль, що то не їхнє собаче діло знати, хто був моїм першим чоловіком! Яким чином світ змінить знання, коли і хто саме позбавив цноти юну пташку на ім’я Ґабріель? Це могло статися у мої шістнадцять через недогляд монашок в обителі, де я виховувалась, а могло й в обіймах Етьєна, десь на водах у Віші, — Шанель гмикнула і знову сьорбнула вина. — У будь-якому разі, про це знаю лише я і Етьєн. І більше про це нікому знати не обов’язково.

— Гаразд, — погодився трохи ображений Гонтар, бо йому набридло щоразу наражатися на шпильки цієї отруйної дами. — А про що ж тоді треба знати тим, хто хоче дізнатися про вас більше?

— Сім’я Бальсана володіла текстильними фабриками, що виробляли тканини для французького війська і навіть для британської поліції! Усі лондонські боббі були вбрані у мундири з сукна мануфактур Бальсана! І це важливо!

— Важливо для чого?

— Важливо для розуміння, яку роль зіграв Етьєн у моєму житті!

— Щось я не зовсім…

— Я жила з Етьєном у його власному замку в Руайо, — Шанель поставила келих і подивилась на Павла. — Це було зручно. Я жила за його рахунок, подорожувала з ним, купувала собі дорогий одяг за його гроші, розважалась, і, звичайно, спала з ним. А він спав з Емільєн д’Алансон, котра також жила з ним у тому ж замку. У нас навіть кімнати один час були поряд! 

Гонтар так широко роззявив рота, що аж щелепа хруснула. Шанель розреготалась. 

— Але… Чому? 

— Тому що ми були коханцями, а не закоханими! Вловлюєте різницю? 

— Але… Ви спали разом! 

— Ну то й що? Mélanger des choux et des carottes!*

— Га? — не зрозумів Гонтар. 

— Не плутайте секс зі стосунками, це ніколи до добра не доводить! — гмикнула Шанель. — Я використовувала Етьєна, а він — мене. Йому було так зручно. Коли Емільєн подорожувала чи була зайнята світським життям — вона ж була видатною фігурою у певних колах, не те, що я — шансоньєтка з Мулену, — то Етьєн спав зі мною. Коли я йому набридала, була Емільєн. Ми були приятелями, і обоє отримували вигоду від таких стосунків. Етьєн допоміг мені покинути кар’єру шансоньєтки і відкрити мій перший капелюшний салон на бульварі Мальзерб, а я допомагала йому весело проводити час! — Шанель граційно підняла руку і багатозначно показала пальцем на порожній бокал. 

Рудий Томмі тієї ж миті помчав по нову пляшку ігристого. 

— Отакої, — лише зміг вимовити Гонтар. — І вам це було ОК? 

— Знаєте, месьє Гонтар, що мені було не «ОК»? — хитро примружилась Шанель. — Брехати собі і Етьєну. Тому ми завжди були чесні одне з одним. Він не клявся мені у вічному коханні, як і я йому. Його цікавили мої міцні і солодкі, як молоді диньки, грудки, а мене цікавили його можливості, зв’язки і гроші. Ну і як чоловік, він, звісно, був просто чудовий! — Шанель мрійливо заплющила очі. — Якщо я на чомусь і зналася, то це на чоловіках! Але я ніколи не втрачала голови, мій дорогий месьє Гонтар. Все у нашій голові, тож її не варто втрачати!

Томмі приніс нову пляшку, забрав старий келих і налив новий. Гонтар приголомшено мовчав — він не очікував настільки відвертої розмови. Шанель завжди трималася на відстані, саркастично, часто жорстко жартувала, реготала хрипким сміхом курця зі стажем і ніколи нікого близько до себе не підпускала. А тут раптом таке.

— А ви кохали когось? — нарешті наважився спитати Гонтар, і зазирнув у порожню склянку із сидром. Він завжди так робив, коли питво закінчувалось, а нове все не несли.

— Молодий чоловіче, що ви маєте на увазі під словом «кохали»?

— Ну як «що»? — пробурмотів Павло. — Кохання — воно і є кохання, почуття і все таке… — він знову зазирнув у склянку.

— Звісно, я кохала усіх своїх чоловіків! Я ж кохалась із ними, а не у покер грала! — реготнула мадемуазель Ґабріель. — Хоча і у покер, бувало, грала.

— Та я не секс мав на увазі!

— А що? — Шанель від здивування ледь не похлинулась вином.

— Ну, сім’я, діти, дім…

— Господи! — скривилася Шанель. — Не плутайте кохання з інстинктом продовження роду, месьє Гонтар! Чуттєві насолоди існують заради чуттєвих насолод, а не для лабіринту з пастками і тупиками, котрий ви називаєте «стосунками»! 

— Але діти! Хіба не заради них це все? Симпатія, кохання, сім’я, дім! А у вас лише секс! Чому ви, мадемуазель Ґабріель, все зводите до сексу?! — раптом у «Кварті» стало тихо-тихо. Усі навколо зацікавлено поглядали на Павла і Шанель. Навіть Томмі, поспішаючи до Гонтаря з пляшкою сидру, став, немов кінь перед прірвою, і, здавалось, ось-ось пирхне і вдарить копитом. Павло побагрянів, як клен восени. 

— Дорогий месьє Гонтар… — якомога лагідніше сказала Шанель, ледве стримуючи сміх. — Я ж не кажу, що стосунки, діти і сім’я — це абсолютне зло. Просто мені це не підходить. Я б не змогла досягнути того, що досягнула, якби Бальсан зробив мені двійко-трійко дітей! 

— Діти і сім’я, мадемуазель Ґабріель, — не завада кар’єрі! Он, у Баха було двадцять дітей, і нічого! Вирулив якось! 

— Двадцять! — охнула Шанель. — Та це не чоловік, а племінний бугай! Мені шкода його дружину. 

— Власне, дружин, — сухо зауважив Павло, він терпіти не міг неточності. — Перша, Марія Барбара, народила йому сімох, але до повноліття дожили лише четверо, а двоє з них — Вільгельм і Карл, стали музикантами, причому Карл Філіп Еммануель був ще й видатним композитором, і сучасники його знають ще краще, аніж його батька! А решту тринадцять дітей народила вже друга дружина — Анна Магдалена. Але вижило тільки шестеро. 

— Oh là là! Оце чоловік! Які ж ви, музиканти, плодовиті! Це ж коли він «Місячну сонату» встиг написати?! 

— «Місячну сонату» написав Бетховен! — обурився Гонтар. 

— Ну а він скільки дітей настругав? 

— У нього не було дітей!

— От бачите, месьє Поль, Бетховен був зосереджений на музиці, тому й увійшов в історію, та ще й «Місячну сонату» написав! А Бах — це скоріше виняток із правил!

— Ну, знаєте!.. — Гонтар був трохи ображений таким дилетантством з боку Шанель. Вона, на думку Павла, точно мала б розбиратися в музиці і загалом бути ерудованою людиною. — Виняток з правил, кажете? У Моцарта двоє чудових синів!

— Котрих він майже не бачив! — відбила атаку Шанель. — Сам тут мені жалівся! Він там актрисулькам спідниці задирав, а Констанція тягнула їхній сімейний човен на собі! — Гонтар не знав, що робити — обуритись, образитись, чи все одразу.

— Послухайте, месьє Поль… — Шанель взяла його за руку так ніжно, немов вона була зроблена не з плоті і крові, а з найніжнішого шоколадного мусу. — Діти і сім’я — це прекрасно, справді. Просто кожна людина має своє призначення. І не існує якогось універсального рецепту щастя для всіх людей. Не можна вважати, що діти — благо для всіх. Аж ніяк. Я любила свого батька і водночас ненавиділа. Альбер був красунчиком, звісно, просто насолода для очей — високий, сильні руки, мужнє підборіддя! Але йому було начхати на мою матір. Та, власне, й на усіх нас. Мами не стало, коли мені було одинадцять. Туберкульоз. Страшна хвороба — випалює легені зсередини, забирає душу, ранить серце!.. — Шанель склала руки на грудях, ніби відчуваючи цей біль на собі. — А через рік батько нас покинув. Йому було байдуже, що буде зі мною і моїми братами й сестрами. Між іншим, мій батько — як Бах! — вона реготнула. — Дуже любив робити дітей! Спочатку була моя старша сестра Жужу, потім я, а за мною Альфонс, сестра Антуанетта і Люсьєн. І усі одне за одним! Останнім був Огюстен, але він помер ще маленьким… Я пам’ятаю матір переважно вагітною. Enceinte jusqu’aux dents**. Вона жила заради батька і нас! І ми були потрібні лише їй. А коли її не стало, всі ми потрапили у притулок. Брати у притулок для хлопчиків, а я з сестрами — у сиротинець при монастирі в Обазіні***

— То ви були сиротою… — видихнув Гонтар. 

— Так. Я була сиротою. При живому батькові. Та знаєте, месьє Поль… Я ніколи і нікому цього не казала, але дитинство — це єдине, що мені б хотілося забути назавжди, але не можу… — гірко зітхнула Шанель. — Моя кімната була на третьому поверсі старовинної будівлі з височезними стелями. Точніше, це була навіть не кімната, а величезна зала, де стояло біля сорока однакових ліжок із сірими колючими ковдрами. Одне з тих ліжок було моїм. Ми були як маленькі курчатка у величезному курнику. Мені постійно товкли, що я сирота і нікому не потрібна, а я сперечалась! Щоб якось вижити у цій зграї, щоб мати сили пережити черговий день, я уявляла, що незабаром приїде батько і нарешті забере мене звідти! Але ніхто не приїздив. Усі з мене сміялись, а я вигадувала різні історії, як- от, що Альбер був виноробом і говорив англійською, а потім поїхав у Америку продавати своє чудове вино! А я з сестрами і братами чекала на нього, поки він заробить «купу грошей» і забере нас у свій казковий Нью-Йорк! І ось минуло стільки років, і я тут… — Ґабріель знову зітхнула. 

Вона дуже не любила згадувати дитинство і завжди різко й безцеремонно обривала розмову, якщо хтось намагався спитати її про дитячі роки. А тут, неочікувано для себе, вивертала душу викладачеві музики, другові офіціантки, що обслуговувала її упродовж року.

__________________

* Mélanger des choux et des carottes! (фр.) — дослівно «Не змішуйте капусту з морквою» або «Не плутайте грішне з праведним».

** Enceinte jusqu’aux dents (фр.) — дослівно «Вагітна до зубів» — у значенні «дуже вагітна» або «постійно вагітна».

*** Обазін (Aubazine) — муніципалітет у регіоні Нова Аквітанія (Франція), де був сиротинець, котрим опікувалися монахині місцевого абатства. Там маленька Ґабріель провела майже шість років, з 1894 по 1901 рік, після чого переїхала до пансіону у містечко Мулен.

Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.