Рейки-рейки, шпали-шпали 

Павло Стех

Дебютна книжка Павла Стеха починається з кумедного і вдалого епіграфа: «Електричка – це Я. Людовік XIV» (відсилка до «держава – це я», ясно).

Стех переконаний: електрички за три-п’ять годин руху від провінційної точки А до провінційної точки Б формують модель держави. Тут обов’язково будуть шумні компанії, у яких все добре, і заглиблені одинаки, у яких все тужливо; тут буде той, хто вболіває за суспільне благо, і той, хто робить біду попутникам; тут вкрик обговорюють дії інших (чит.: політику) і пошепки визнають власні помилки (чит.: родинні справи). І можна щомиті зійти на загидженому полустанку. 

«Над прірвою в іржі» – художній репортаж, автор якого колесить електричками, уважно дослухається до розмов, спостерігає за монохромною масою в вагонах, і намагається чи не за рецептами Віктора Франкенштейна зшити з клаптів різних подорожніх одного переконливого «пересічного українця». Взагалі-то Стеху це вдається. 

Скажімо, в одній репліці (сорок слів!) прохідного безіменного персонажа постає чи не романний сюжет. Дев’ять років тому пішов від жінки до коханки, зараз коханка вигнала, і він їздив проситися назад до жінки; та не пустила (от сука!), а йому тепер грошей на курево бракує. Коротка історія про кризу маскулінності у сучасному світі. Таких історій тут безліч. 

Складаються чотири репортажі: «Північ», «Захід», «Південь», «Схід», і вражаюча кількість підглянутих історій і підслуханих діалогів. Коли підслуховуєш, маєш шанс почути щось неприємне для себе. «Іржа» – книжка до своїх читачів не утішна. Стех порівняє свої замальовки з кадрами фільмів Лозниці, таки він правий: метод у обох авторів подібний – злий і саркастичний гротеск.  Впізнавати себе в героях Стеха мало кому буде приємним. 

Чому я сказала про монохром у вагонах? Стех зве ті пошарпані приміські потяги «гетто» і «рухомими резерваціями», вони забиті людьми в чорно-сірих одностроях – атмосфера передана гнітюча і переконлива. Чи не один раз в книжці з’явиться дитина в яскравій зеленій курці. І це маля буде малювати на замерзлому вікні «віконечка», і вдивлятися в ті портали, як у нори білого кролика, котрий чомусь не як не закличе у чарівні мандри. 

Чорно-сірому простору протистоїть руда іржа, чий «брудний помаранчевий» відтінок претендує бути офабуванням національної ідеї. Корозія – природні процеси руйнації, у безповітряному  просторі вони неможливі. Отож іржа Стеха – це саме життя країни, що дихає і, бува, задихається. До речі, зелений із жовтогарячим удало поєднуються. І не так вже погано все для нового державного символу, інші символи-от не жалуються. «Лесі Українки йому вистачить», – кажуть тут. Це про двохсотку на бухло.  

Звідки те повітря, що під його дією вкривається іржею Україна? – Звідти, ясно. Юний автор спостерігає, як розшаровується його генерація: на тих, хто от-от поїде з країни;  на тих, хто не мають можливості поїхати; на тих, хто залишаться і мріятимуть, як звідси уїдуть їхні діти. І от Стех кружляє без зупину, плекаючи цей присуд своєму поколінню: від одного містечка до іншого. Карго-еміграція така собі. Щоб зрештою автор «Іржі» дав право на існування ще одній групі в своїй класифікації втеч: ті, хто звідси ніколи не поїдуть. У електричках, до речі, є стоп-крани, а часом – навіть молоточки для розбивання скла при екстреній евакуації. Це ж не випадково, що ці дві речі – перше, що помічає автор у черговому потязі?

«Це все триває кілька хвилин, поки чоловік із памперсами не зупиняє погляд на колінах однієї з жінок. Хоча, здається, він тільки зараз її впізнавав, почав одразу з вибачень: 

— Ти хоч не обіжаєшся на мене? Не держи зла.

— Та за шо ж буду обіжатись? — демонструє здивування жінка.

— А як за жопу щипанув в школі, не помниш хіба?

— Та шо ти ото? То було давно й неправда…

Чоловік замовкає і крутить у руках пакунок. Жінка розглядає його і пропонує:

— Пішли покурим!

— Та я ж не курю. — Чоловік дивиться, куди діти памперси.

— Та пішли кажу, пішли… — чи то просить, чи то наказує жінка».

Текст: Ганна Улюра

Павло Стех. Над прірвою в іржі. Київ: Темпора, 2018. 204 с.

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *