Літературознавець Михайло Назаренко («КРІМ КОБЗАРЯ»…) про список своїх головних покупок на Книжковому Арсеналi.
«Мій список на Арсенал» – ключове слово «мій». Якби я просто взявся перераховувати усі гідні видання, що вийшли #підАрсенал, перелік вийшов би надто довгим і, направду, не дуже інформаційним. Тому – тільки те, що з великою ймовірністю придбаю (або що вже стоїть на полиці).
Ярослав Грицак. Нарис історії України. Формування модерної нації XIX–XX століття – Yakaboo Publishing. Чергове перевидання праці, яка вперше вийшла ще 1996-го. Читати разом із «Нарисом історії України» Наталі Яковенко, який доводить виклад якраз до до кінця XVIII століття.
Іван Лисяк-Рудницький. Історичні есе (2 т.) – «Дух і літера». Перше з 1994 року перевидання праць з української інтелектуальної та політичної історії. Корисно й тим, хто не має прямого стосунку до україністики.
Серія «Митці на прицілі» – Фоліо. Сосюра, Вишня, Косинка, Драй-Хмара, Рильський: тексти, документи. Інколи моторошно навіть зазирати до змісту. «Пленум правління Спілки радянських письменників України. Про виконання Спілкою радянських письменників України постанови ЦК ВКП(б) про журнали “Звезда” і “Ленинград”. Доповідь голови правління Спілки радянських письменників України тов. О. Є. Корнійчука…»
«Молодість. Любовна проза 20-х років» (упор. Ярина Цимбал) – «Темпора». Черговий том серії «Наші 20-ті», яку дуже хочеться назвати «вже культовою». І назву. «Недуга» Плужника та інші тексти, мені досі не знані (за єдиним винятком). Вся серія – це, звісно, культурний statement, актуальний в «наші 10-ті».
Лукаш Орбітовський. Голова змія – «Видавництво Жупанського». Збірка малої прози польського автора (упорядкував Володимир Арєнєв, переклав Сергій Легеза).Нове для нас ім’я. Як сказано в анотації, діапазон текстів – «від горору і містики через соціальну драму та жорсткий реалізм аж до магічного реалізму». Подивимося, а Жупанському – спасибі!
Шон Тен. Прибуття – «Видавництво». Знаєте, є такі книжки, про які кажуть: «детектив для тих, хто не любить читати детективи», «фантастика для тих, хто не любить фантастику»… Так от, це – «комікс для тих, хто не любить комікси» (а хто любить, цієї рекомендації не потребує). Класика. Шедевр. Книжка без єдиного слова, з дуже дивними малюнками, що нагадують мультфільми Івана Максімова, – універсальна історія емігранта, людини «без мови» в чужому краю. Знаю людей, які плакали над «Прибуттям».
Леонід Ушкалов. (Біографія Михайла Драгоманова) – «Дух і літера». Остання праця відомого вченого. На жаль, уже остання. (Вибачте, назву не виписав, а книжка така нова, що її нема й на сайті видавництва.) В серії «Постаті культури» вже виходила ушкалівська біографі Сковороди, а Драгоманов заслуговує не меншої уваги: постать могутня, дратівлива, мало вивчена. До речі, «Олександр Савчук» щойно перевидав монографію Ушкалова «Література і філософія: доба українського бароко». Моє студентство…
Джеффрі Чосер. Кентерберійські оповіді (2 т.) – «Астролябія». Переклад Максима Стріхи: фрагменти друкувалися раніше, а тепер, нарешті, все разом. Добра поліграфія, ілюстрації зі старовинних рукописів – так само, як і в «Божественній комедії» тієї ж «Астролябії» в перекладі того ж Стріхи. Дуже повільно поповнюється добірка антично-середньовічної класики в українських перекладах, але ж поповнюється.
Р.S. Так, російське видання, але український переклад ще бозна-коли з’явиться, а на «Арсеналі» вона продається, і я цю книжку люблю вже років шістнадцять: «Обладать» А. С. Байетт («Азбука»). Один із шедеврів постмодернізму (Еко-Краулі-Павич-Рансмайр-Ішіґуро-Баєтт – в такому ряду), любовний роман для філологів, пошук «справжніх» біографій вигаданих вікторіанських поетів; книжка, де лише останнє речення (не зазирайте!) дозволяє поєднати всі події в єдине ціле. Рівновага інтелектуального й емоційного, яка не так часто трапляється.
