Фестиваль «Меридіан Черновіц», що восени презентує себе в кількох містах України, 3-5 листопада приїхав до Одеси.
В розкішному нещодавно відкритому культурному центрі UNION нам фактично пропонували познайомитися зі знаковими українськими авторами та їх книгами. Бо «Меридіан…» — це насамперед видавництво, а фестиваль можна розглядати як його супутника, як своєрідного промоутера високої української літератури (прилавок з книгами був присутній, книги активно покупали, незважаючи на немаленьку ціну, додам, цілком природну, враховуючи якість видання та репутацію авторів). Підтвердженням тому — виставка «Картини, що стали книжками», яка пройшла в рамках фестивалю. Для обкладинок книжок авторів видавництва — Сергія Жадана, Тараса Прохаська, Юрія Андруховича та Андрія Любки використані роботи відомих майстрів, які презентувалися разом з відповідними книжками — Катерини Косьяненко, Олени Придувалової, Влода Костирко та Матвія Вайсберга. Відвідувачі мали нагоду також познайомитися з графікою власне Сергія Жадана.
За три дні фестивалю ми мали можливість побувати на багатьох заходах, на авторських читаннях та публічних бесідах. Додам, що незважаючи на те, що останні події фестивалю приходились на глибокий вечір, що зараз для воєнній Одеси не типове, народу було м’яко кажучи багато; принаймні у Андрія Любки та Сергія Жадана в Одесі достатньо фенів, причому серед молоді. Взагалі, на відміну від багатьох суто одеських літературних івентів, зал був повний молодих обличь, і це приємно. Власне кажучи, саме на молодь розраховував свою програму Сергій Жадан, бо читав насамперед лірику різних років — його лірична героїня підступна, розгублена, жорстока, нещасна, самотня, нервова — та шалено приваблива для ліричного героя.
Не треба мабуть нагадувати, що фестиваль проходив на тлі війни (в суботу день був зіпсований довгою повітряною тривогою), тому розмови про те, що і як робити людині слова в нелюдських умовах, яка, пафосно висловлюючись, місія має бути у літератора, та як взагалі скрутні часи впливають на творчість та літературну стратегію — мабуть найважливіше, що було протягом трьох днів фестивалю. Часи, які нам дісталися — це часи глобальних тектонічних змін, це виклик та іспит для багатьох з нас, і кожен вирішує на самоті, як розпорядитися участю, яка випала нам на долю… Тут мабуть показово, що проблеми історичної пам’яті так чи інакше були предметом обговорення – вони зокрема стали темою презентації «Бурчака» — нової книги Тараса Прохаська, одного з кращих наших стилістів та есеїстів.
Нижче знакові висловлювання, які звучали протягом виступів:
«Дивна річ, але літ через п’ятдесят все, що зараз відбувається, буде сприйматися як зовсім інша історія, інший міф, якщо ми доживемося, ми навіть не повіримо, що це нас та про наш час…»
Тарас Прохасько
«Документальні приватні історії можна знімати, але за допомогою анімації, бо саме певна міра абстракції дозволяє відверто розповідати про те, що робиться під час війни з сімейними парами, про те, як ми витримуємо оте життя в умовах постійного тиску, про те, як ми виснажені…»
Ірина Цілик
«Добре, що я не бачу ваших очей, бо формат студії дозволяє концентруватися саме на текстах. Бувало, я бачила сльози на очах слухачів, і в мене ламався голос…»
Галина Крук
«Одесі ще треба шукати свій образ, Одеса трохи пливе, їй не вистачає культурної домінанти».
Ігор Померанцев
«Одеса вразила мене толерантністю та мультикультуралізмом — і водночас на підставі оцього національного різноманіття – помітною роботою по створенню єдиної нації, єдиної України».
Пітер Померанцев
Дуже зворушливим був захід, присвячений пам’яті Олександра Ройтбурда, фігури, значення якої ми ще в повній мірі не оцінили, бо Ройтбурд був одним з тих небагатьох, хто буквально випхнув Одесу у сучасний простір на свіже повітря із золотого сну, в якому вона перебувала останні роки. Протягом години Сергій Жадан, Соня Кошкіна та Святослав Померанцев пригадували свої зустрічі з художником, різні смішні та зворушливі моменти спілкування. Ройтбурд, кажуть вони, був різним, можна було його любити, можна було ненавидити, можна було ставитися до нього по-різному, але він нікого не залишав байдужим.
І нарешті, Ігор Померанцев відповідає на питання спеціально для Kyiv Daily
Якщо ви казали нещодавно, що ось Львів зміг створити собі імідж, роблячи ставку на Австро-Угорське минуле, Чернівці це палімпсест, то якою ви би хотіли бачити Одесу в її майбутньому?
— Одеса поки що не може себе знайти, гадаю, тому що а неї розбігаються очі, в неї така культурна косоокість. Я вважаю, Одесі треба шукати себе у моря. І це не просто море — це бухта Середземного моря, місце Одеси — у середземноморському світі, тому я мрію, наприклад, про фестиваль середземноморської поезії в Одесі, і це вже був би внесок в пошуки її профилю. Ось в цьому культурному сенсі Одеса для мене десь поруч з Барселоною, Марселем, Стамбулом, Бейрутом, Єрусалимом, Неаполем — оце світ, в якому Одеса, як мені здається, могла би знайти себе, тому що інакше вона залишиться в своєму радянському минулому.
Фестиваль закінчився. А мені хотілося би завершити цей звіт ще одним висловлюванням Галини Крук:
«Війна не є метафорою».
Так і є, і нам з цим жити та працювати.
Р. S. Минулим вечором, як раз після закінчення фестивалю музей, яким керував Олександр Ройтбурд останні роки свого життя, був пошкоджений російською ракетою.
Марія Галіна, акредитований кореспондент Kyiv Daily
