Четверо у човні, не рахуючи мерця

Четверо у човні, не рахуючи мерця

Джа з назви нового роману Сергія Демчука – це не Яхве, що опікується долею благословенного острова,  а конкретно острів Джарилгач, що на Херсонщині (якому опіка давніх богів ой як би не завадила).

Читати далі

За три секунди до оргазму і диктатури

Аріана Гарвіч

Чули про істеричний реалізм? Він стосується творів, які детально уважно сумлінно досліджують якийсь соціальне явище, але обирають для такого абсурдну сюрову абсолютно безумну форму. Але ідеться таки суто про соціальну прозу.

Читати далі

Анетта Антоненко: «Коли видавала, то й не думала, що війна так близько»

Анетта Антоненко

Це фото в фейсбуці я побачила в один із перших днів повномасштабного вторгнення, коли Київ бахав уже на всі лади. На фото – вікно, заставлене паками з книжками. Такі паки добре знають автори, видавці, книготорговці: новий наклад прийшов. Стоси книжок ретельно закривали високе вікно з широким підвіконням, вікно робочого кабінету. Під фото був підпис: «Зараз книжки – моя зброя от така». В кінці червня я побачу це вікно геть інакшим: відкритим, розчиненим, воно виблискує, впускає гаряче сонце і заманює добряче кисню (поруч є парк), на підвіконні ніжиться красива кішка. Знадобиться добрячого емоційного зусилля, щоби ототожнити те вікно на фото і те, перед яким я зараз сиджу. Паки з книжками, що захищали взимку від прильотів, стоять тут же неподалік, у сусідній кімнаті. Я в гостях у видавчині Анетти Антоненко. 

Читати далі

Історик – це філософ, який навчає на прикладах

Шале пам’яті

Активному успішному чоловіку в шістдесят років ставлять діагноз – бічний аміотрофічний склероз. Інтелектуальна і розумова активність людини зберігається, болю немає, а тіло поступово помирає – паралізує кінцівки (не можна писати), потім діафрагму (не можна говорити). Це скидається на ув’язнення у власному тілі. 

Читати далі

Зумій прогарчати своє ім’я 

Руслан Горовий

Що значить назвати когось за іменем? Забезпечити посмертною славою, адже фамма вимагає знати на ім’я того, пам’ять про кого вшануєш. Наразити на небезпеку, поки ця людина жива. Назвати за іменем – не просто поінформувати про людину, а й описати її, та часом означити в її «провідній» ролі. 

Читати далі

Володимир Кузнєцов: «У 2014-у ми це уже проходили»

Володимир Кузнєцов: «У 2014-у ми це уже проходили»

Володимир Кузнєцов – письменник, музикант (Discordant System), інженер, гейм-дизайнер. В українському літературному просторі його ім’я зазвучало 2020-го, коли майже одночасно вийшли два романи – космоопера «Заколот. Невимовні культи» і фентезі «Вогневир». Романи привернули увагу оригінальним сильним голосом. Такий продуктивний презентативний свій рік Володимир Кузнєцов відзначив Європейською премією за наукову фантастику. Але уже за рік перед тим було невеличке оповідання в збірнику «Бабай. Перший кошмар», яке просто не можна було не помітити. Описати Голодомор через прийоми зомбі-жанру і сюжети про родове прокляття, то є доста складна емоційно рефлексійна робота з колективною травмою. Боюся, такої роботи тепер на десятиліття наперед греблю гатити. Без сюжетів автор жанрової прози про антиімперіалізм не залишиться, це точно. 

Читати далі

Юліта Ран: І назву п’єсу «Котики, ї***ште їх, як боженька!»

Юліта Ран

Зараз, либонь, єдино можливий момент, коли цитата, що ви її бачите поруч із іменем Юліти Ран, може буде винесена в заголовок інтерв’ю з дитячою письменницею. Не шокінгу заради, а бо саме такою є правда життя нині, вкрай ненормативною і ненормальною. Я питаю у письменниці, авторки книжок для найменших читак, чи пише вона воєнні щоденник, тепер це теж не здається ексцентричними питанням, радше банальним.

Читати далі

Наталка Маринчак: «Як кожна порядна відьма, я маю бути в спокої»

Наталка Маринчак

«У нас тут тихо взагалі, — коментує пані Наталка, коли я скаржуся на сусіда у Львові, котрий за повітряних тривог дрелює стіни, — тут тихо. Я живу в районі, де приватні будинки. Зазвичай тут нічого не мовчить: хтось десь пиляє, хтось десь стукає залізом. А зараз більше місяця уже тихо». Наталчине «тихо» не стосується виття сирен (які я чую під час нашої онлайн розмови), вибухів, обстрілів, різних прильотів. Наталка Маринчак дома зараз — в своєму будиночку в приватному секторі Харкова: «У мене взагалі спокійний район. Нам повезло: у нас є світло, є вода. Можемо хоч щодня мити голову. Зранку сміттєвоз приїздив. Зараз от водовозка проїхала», — хвалиться наче. І це уже дуже харківська якась новітня звичка: з ким би звідки не говорила, всі в один голос запевняють: «У мене спокійний район, не звертайте, тут тихо».   

Читати далі

Що читають в укриттях під час повітряних тривог?

під час повітряних тривог

Розмовляю з жінкою, яка 15 днів провела в укритті. Вона каже: «Здавалося б, у тебе  є інтернет і світло, то лежи, роби щось, читай щось. Але це неможливо. Перебуваєш в стані постійного очікування, воно тебе поглинає всю». Концентруватися настільки, щоби читати щось, окрім новин, насправді складно. А перестати читати новини і скролити френдстрічку здається неможливим. Моє питання: «А що ви читаєте під час повітряних тривог?» нерідко наражалося на збентеження і навіть на біль тих, до кого я адресувалася: «Я не маю часу читати, поки помирають люди!». Все так. 

Читати далі