В.Г. Зебальд – наш с вами ребенок
Зебальд носил нервную систему поверх кожи: родившись в 1944 году в относительно не затронутой войной Баварии, Зебальд, ничего толком не знавший о катастрофических последствиях этой бойни, уже в юном возрасте остро чувствовал груз коллективной вины, которую немцы не были готовы принять.
Старому Леву – 17 років!
Етапи сімнадцятирічної історії згадує Мар’яна Савка, головний редактор «Видавництва Старого Лева».
«Братья Систерс» — кино плюс книга
Отличный роман — неглупое, быстрое чтение. Отличный фильм, хотя некоторым было «медленно». В прокат вышли «Братья Систерс».
Рейки-рейки, шпали-шпали
Дебютна книжка Павла Стеха починається з кумедного і вдалого епіграфа: «Електричка – це Я. Людовік XIV» (відсилка до «держава – це я», ясно).
Двір гетьманів козацької України
Дискусія з нагоди виходу книжки «На варті булави. Надвірні війська українських гетьманів середини XVII — другої половини XVIII ст.»
Маленький диктатор
Важлива не тільки для дітей книга шведського письменника Ульфа Старка і художниці Лінди Бондестам вийшла українською.
О гроно п’ятірне
Микола Костьович Зеров був найтаємничішою персоною з «неокласиків» і не менш трагічною. Професор КІНО, що цитував на лекціях латиною цілі уривки з Вергілія, Сенеки, Овідія, міг написати: «ми знову тут, в болотяній Лукрозі…». «Лукроза» — це була Баришівка під Київом, перейменована на латинський лад, як робітня.
Живые-и-мертвые
За последние несколько лет, что переводят Кристиана Крахта, он из просто популярного писателя превратился в главного фигуранта интеллектуального романа, одного из немногих современных авторов, которых еще кажется важным прочесть.
Гедвіґ із Енґаторпа
Мала Гедвіґ із повісті Фріди Нільссон – очевидно, сусідка Еміля з Льонеберги. І не тільки тому, що обидва юні шведи – відчайдухи-пустуни мимоволі: весь час потрапляють в кумедні ситуації, з яких виходять задоволеними власною винахідливістю, покараними за всіма правилах актуальної педагогіки і трішки досвідченішими.
«Завтра, завтра, не сьогодні!»
Кожному з нас доводилося відкладати на завтра те, що треба зробити сьогодні (чи вчора), завтра швидко перетворювалося в сьогодні, і робота знову відкладалася – спочатку на післязавтра, потім на наступний тиждень, на наступний місяць… Що змушує нас так чинити?