Лесик Панасюк (р. 1991) – представитель того поколения украинских поэтов, которое выросло и сформировало свои основные эстетические приоритеты уже после советской власти и в ситуации всё более убывающего русского влияния.
Нішева» проза, яку оприлюднюють до Різдвяних свят, має свої закони і терміни життя. Солодкава, те що звуть душевна (а часом те саме звуть «невибаглива» і мають рацію), вона міркує про маленькі дива, які треба вчитися помічати і уміти на них очікувати, налаштована на спокійну добродушно-повчальну інтонацію і, куценька, вона розрахована на один вечір читання. Такі книжечки зазвичай один вечір і живуть, але кінець-кінцем це ж не абиякий вечір, а святковий.
Зебальд носил нервную систему поверх кожи: родившись в 1944 году в относительно не затронутой войной Баварии, Зебальд, ничего толком не знавший о катастрофических последствиях этой бойни, уже в юном возрасте остро чувствовал груз коллективной вины, которую немцы не были готовы принять.
Микола Костьович Зеровбув найтаємничішою персоною з «неокласиків» і не менш трагічною. Професор КІНО, що цитував на лекціях латиною цілі уривки з Вергілія, Сенеки, Овідія, міг написати: «ми знову тут, в болотяній Лукрозі…». «Лукроза» — це була Баришівка під Київом, перейменована на латинський лад, як робітня.
