6 лютого в Museum of Odesa Modern Art відкривається виставка  «Симультанний дизайн» з серії виставок «Ви знайомі з Сонею?» – чергова виставка з проєкту, присвяченому Соні Делоне (куратор цієї частини проєкту – Вероніка Магась). 

З релізу: «Авто, афіші, кіно, вітражі, ілюстрація, кераміка, меблі — для Соні Делоне не існувало обмежень щодо творчості. Вона створила оригінальний амплуа художниці, що поєднує в собі авангардистку та креативну підприємницю. 

Як провідна майстриня арт-деко, вона зруйнувала традиційні межі мистецтва і дизайну. Про неї писали мистецькі та модні журнали, а Сорбонна запросила викладати.  Ми запрошуємо вас почути та побачити, яким був симультанний дизайн знаної мисткині родом з України вже цієї п’ятниці».

Виставка організована Інститутом Розвитку Одеси та Амбасадорами Культури. 06.02, початок о 17:00  МСМО, вул. Європейська, 31/33, мала виставкова зала (-1 поверх).

А це означає, що добігає кінця попередній етап проєкту  –  розділ  Fashion (куратор Володимир Уманенко).

У зв’язку з чим Володимир Уманенко, художник та дизайнер одягу, розповів нам, що саме значить для нього Соня Делоне, як її роботи впливають на сучасну моду, чи пов’язані мода та війна, та навіщо людям взагалі одяг 

НІЖНА РЕВОЛЮЦІОНЕРКА

Не хочу ображати нікого з дослідників, шанувальників Делоне, але для мене вона насамперед художник, який змінив моду. Так, вона була прекрасною художницею, абстракціоністкою, симультаністкою, але нам вона цікава не тільки цим. Широко відома її фраза про те, що Робер (мається на увазі другий чоловік Соні, Робер Делоне – МГ.) дав їй форму, а вона дала йому колір … Але вона дала колір не тільки Роберу. Вона дала колір в принципі моді, привнесла колір в моду. Звичайно, не можна сказати, що вона була першою, яка розфарбувала світ, але щоб хтось ще настільки активно… я не бачив, щоб хтось із дизайнерів, особливо того періоду, так активно використовував колір, абстракціонізм, гру форм та ліній. 

І ось цей весь злам парадигми, цей сумбур, який вона внесла, змінив світ моди. 

Важливо, що вона належала тому першому поколінню, яке перестало носити корсети. В юності, скоріш за все, їй доводилося одягати тогочасні класичні корсетні сукні, але тих фотографій, на жаль, не збереглося. На більш пізніх фото, ми бачимо її вже в дуже простому вільному одязі.  Так, це перше покоління, яке почало жити без корсетів, тому вони й прийняли м’якість джерсі, і через те просунули майбутню моду, яка була більш толерантна. До речі, оверсайз, що став тенденцією зараз, був придуманий саме тоді.

Соня Делоне одна з перших почала розвивати прет-а-порте і вже звичний  для нас кежуал. Не можна сказати, що її роботи якісь фантастичні чи що це от кутюр, але багато з них справді такого рівня обробки, такого витворення, що це сміливо можна назвати от кутюр. Сам я бачив їх лише в записі, на відео та фото, але багато спілкувався з дослідниками її творчості, і вони зазначають, що навіть на рівні підкладки все було досконало.
Соні Делоне не доводилось самій кроїти чи шити. Вона завжди наймала якісних майстрів для цього і їй залишалося тільки стежити за рівнем виготовлення виробу. Її моделі не просто якісь розфарбовані яскраві сукні, це справді дуже високого рівня мода. Зараз це назвали б прет-а-порте-де-люкс. Так, не от кутюр, але були й окремі унікальні вироби. Наприклад, її пальто, яке вишито  п’ятиміліметровими невеликими стібками вручну… тобто весь цей візерунок не друк на тканині, а вишивка. Це те, що вона вклала туди не як жінка, не як художник, саме як дизайнер. 

Ми не бачимо її в роботах якихось складних конструкторських рішень. Соня Делоне не винаходила нового силуету. Вона перевернула світ від однієї моди до іншої – від складної до цієї простоти. І тому їй не треба було винаходити якісь нюанси, якісь хитрощі, як, наприклад, Коко Шанель, яка зрозуміла, що клатч у неї постійно кудись падає й придумала ланцюжок, щоб носити його на плечі. Або додумалася робити короткі піджаки й взагалі впроваджувала утилітарність моди. Делоне дивилася на моду як художник, вона розфарбовувала одяг. Саме цим оформленням одягу вона вносила корекцію кольорів в моду в цілому. Вона не змінювала тренди, щось ось це модно, а ось це – ні. Вона просто несла весь час саме цю експансію кольору. Симультанізм чи орфізм, не має значення, як це називати, але вона була деконструктором стандарту.

І можна сказати, що це був найактивніший її період. Вона відкривала бутики в Мадриді, потім у Парижі. Але на початку 30-х через депресію, всі її проєкти просто економічно не витримали й Соні довелося шукати інші рішення. Потім Друга світова війна, а в 1941 році помер її чоловік Робер. І вона до кінця життя більше була зосереджена на популяризації своїх робіт і робіт Робера. Щодо моди, то вона вже працювала в основному з дизайном тканин. Це не менш складна робота. Ймовірно, це було правильним рішенням, оскільки в ті часи вже з’явилося зовсім інше бачення моди, післявоєнної. Можливо, Соня оцінила свої шанси на ринку й зрозуміла, що в неї вже була не та енергія, не те бачення. Це Шанель ще пробувала знову повернутися. Коли Діор вже створив новий напрямок й інші дизайнери вже рухалися вперед, тим, хто намагався повернутися, було дуже складно. І Соня справді дуже розумно зробила, що не повернулася до великої моди й працювала виключно з тканинами аж до 1975 року, майже до смерті.

З 1913 до середини 1920-х вона активно займалася модою. Була дизайнером, кутюр’є, який по-своєму формував моду. За цей час їй вдалось стільки зробити, що ми й досі стоїмо на цьому матеріалі. Це окрема тема, я думаю, що на наступній лекції ми поговоримо не про історію її становлення чи про стиль, а саме про вплив Соні Делоне на сучасну моду. Ну, справді, хто ще з художників, наприклад XX століття, так само вплинув на моду, як вона? Я думаю, що інші фахівці в галузі моди й можуть назвати, наприклад Мондріана або Пікассо, але я не бачу сильнішого впливу, такої експансії, як у Делоне.

А можна дурненьке питання, яке не зовсім відноситься до Делоне, але стосується моди та війни, скажімо так. Ось я помітила, що є періоди футуристичної моди, скажімо, 60-ті, коли вона вочевидь була в тренді, і є періоди ретро-моди. Інколи попит на футуризм, мінімалізм, а інколи на ретро-моду, нью-лук, ось це все… Зараз якраз по-моєму наголос на маніфестації жіночності, на складність, на акцент на тілі, на ностальгію, надмірність, ні? Як взагалі співвідноситься політика, світова, війна та мода?

Ну, про те, що з наближенням війни коротшають спідниці багато писали й говорили. Але знаєш, що мені це нагадує? Розмови про знаки зодіаку. Ось ви якого знаку зодіаку? І ти починаєш на себе чіпляти ці всі ознаки скорпіона, хоча насправді вони тобі нав’язані. Тобто це працює, але дуже схематично. Мода приблизно так само. 

Насправді говорити про нинішню моду взагалі неможливо, бо такої вакханалії стилю, як зараз, не було взагалі за останні… Я думаю, за все існування людства взагалі не було.

Завжди був якийсь дрес-код, певна кастовість, певна розділеність. Які кольори можна носити гейшам, які жінкам паризького чи лондонського дна. Комусь фіолетовий можна, а комусь ні-ні. За жовтий в Китаї можна було й голову втратити, якщо ти не імператор.

Цей поділ був колись, зараз цього поділу взагалі немає. Немає ні гендерних поділів, ні, дякувати Богові, вікових. Глобалізація взагалі зрівняла абсолютно все.

Остання для мене справді, тотальна мода це коли у 70-х роках на вулиці у спідницях нижче коліна ходили лише бабусі. І те тому, що вони не мали цих коротких. А решта ходила однаково. Знаєш, останній, ще один тренд, він був, як не дивно, у чоловічій моді. Коли кілька років тому всі чоловіки різко стали бородатими. 

Напередодні війни, через передчуття змін, часто з’являється запит на футуризм. Перед Першою світовою війною футуризм частково вплинув на одяг та моду. Перед Другою світовою війною ситуація була іншою. Світу взагалі було не до цього. Авангардні напрямки існували, але зосереджувались в окремих середовищах, зокрема в Баухаусі.

Річ у тім, що футуристи є завжди. Як і ретрогради. Серед дизайнерів –  тим паче. Є люди, які чудово розуміють, як працює система. Канонічні будинки моди, особливо американські, рік у рік, просто шиють майже однаковий одяг, просто змінюючи кольори. В Америці немає футуристичної моди.

А от в Європі її навпаки, дуже багато, і вона концентрується в певних місцях. Це треба відстежувати. І людині, яка захоче зробити таке дослідження це коштуватиме величезної праці.

Але мені здається, що зараз саме жіноче тіло, сексуальність, все це не ховається, не нівелюється, а навпаки, маніфестується. Всі ці прозорі тканини, коли акцент саме на оголеному тілі, а не на фактурі тканини, так? Або щось із глибокими вирізами, або дуже обтисле… Усі колекції, червоні доріжки, все ось це. Дуже жіночні силуети. Це контр-фемінізм чи, навпаки, як нова стадія фемінізму?

Подібні хвилі транспарентності, прозорості в одязі  були завжди. Можна говорити, що там той самий Сен-Лоран придумав прозорі блузки, бо з’явилися нові матеріали, які це дозволили. Але це було і раніше. Мода ХІХ століття, постампір, коли на балах узимку дівчата танцювали псевдогрецьких сукнях на голе тіло. І соски спеціально підфарбовувалися, щоб вони просвічували. Вся ця прозорість була й тоді. Згадаймо про прозорість на Сході, чи, наприклад, у Греції. Хітон був не стільки одягом для температурного балансу, як просто проформою. Просто треба було, щоб на тобі щось було. І тому зараз у принципі це нормально. 

В принципі, це нескінченна тема – тема тілесності. Мода насамперед для чого? Прикрасити тіло чи його зігріти? Якщо його не треба зігрівати, навіщо влітку носити щось важке? А тоді чому це не може бути прозорим, якщо людина не проти демонструвати власне тіло? І одяг перетворюється на знак одягу.

Прозорість –  це ще дрібниці. Достатньо подивитися на сучасний шоубіз: мінімум одягу, стрінги вже навіть не шорти, майже топлес. Це експансія тіла. Популярність таких форм –  це ще одна хвиля за якою з часом настає спад.  Але зараз цей процес в активній фазі. Загалом я вважаю, що як вид ми досить консервативні – в одязі й не тільки.

Я розумію, чому в нас це стало експансією тіла, і бачу це в мистецьких процесах. Люди, які раніше не зверталися до тілесних тем, з початком війни, коли з’явився страх за власне, вразливе тіло, почали активно його зображати. Багато хто звернувся до теми тіла й оголеності.

Повертаючись до Соні Делоні. Тут справді унікальний збіг факторів. Приблизно такий самий, як коли людина зі зростом 150-160 сантиметрів стає зіркою у НБА зіркою і носить чемпіонську каблучку. Ми знаємо такі приклади, але зазвичай це результат надзвичайної праці, наполегливості й певної нахабності. Бо загалом у баскетбол ідуть із двометровим зростом.

У випадку Соні все склалося інакше. Коли вона почала малювати й занурюватися в художні практики, дуже швидко зрозуміла, що повторювати те, що роблять усі, їй нецікаво. Класицизм її нудив настільки, що вона ледь не втекла від свого педагога. Далі середовище: дадаїсти, абстракціоністи, кубісти і ще нескінченна кількість “-істів”, усі впливові, гучні, з потужними програмами. І на цьому тлі дивує, як їй узагалі вдалося вибудувати власний стиль.

Якби вона пішла у фігуратив чи пейзаж, навряд чи стала б тим масштабним художником і тканинником, яким ми її знаємо. Робота з тканиною – це окрема спеціалізація й окремий тип мислення. Потрібно розуміти крок тканини, спосіб друку, те, як її носитимуть. Образ має вкладатися в конкретний відріз, у задану міру, з її внутрішніми законами. Фахівці з текстилю побачили в цьому значно більше глибини, ніж просто орнамент. Це знову питання збігу: якщо маєш оригінальне мислення і вмієш писати — ти Айзек Азімов. Якщо оригінально мислиш і добре говориш — ти стендапер. А якщо не вмієш ні мислити, ні говорити, то в сучасній Америці можеш стати президентом. У Соні цей пазл склався напрочуд точно.

Мене особисто вразило інше: п’ятдесят років роботи з тканинами! Коли я почав вивчати її внесок у текстиль, чесно кажучи, офігів. Це навіть не подвиг — це щось за межами. Таке рідко вдається навіть дуже сильним майстрам.

Це рідко кому з професіоналів вдається. Звісно, можна після училища піти працювати на умовний Іванівський камвольний комбінат і малювати тканини в межах виробничого завдання. А можна прийти збоку й продемонструвати таку наполегливість і таку різноманітність, яку ми бачимо у Делоне. Кількість тканин, створених нею за життя, сама по собі тягне на окрему відзнаку. Ще один орден Почесного легіону тільки за текстиль.

Вона, до речі, була однією з перших жінок, які отримали цю нагороду. Тоді у Франції почалася важлива зміна: з’явилося розуміння, що героями країни можуть бути не лише військові чи вчені, а й художники. Тобто, практично з неї (першою жінкою, нагородженою за цивільні заслуги (зокрема, за літературну діяльність), стала французька письменниця Жорж Санд, але вона відмовилася від нагороди. Офіційно першою жінкою, нагородженою за цивільні досягнення в 1861 році стала Роза Бонер (художниця) – МГ.). Тому те, що вона заслужила на це все, це грандіозно. 

А ще грандіозне інше. Тут дуже важлива ремарка. Для мене загадка, як вона примудрилася прожити життя і ні з ким не полаятися. Ми ж усі, сучасна богема, усі з кимось, затусовані. Симпатії, антипатії, стосунки…

 Звісно, ​​треба було б розмовляти з живими свідками, щоби це краще зрозуміти. Але навіть читаючи її книжки, спогади про неї – ніде немає жодного скандалу.

Навіть історія з Пікассо показова. Коли він до неї підкочував, сказав щось на кшталт: “Бачиш картину на стіні? Це я вчора за банкет заплатив. Я художник”. — “Як звати?” — “Пабло Пікассо”. От так, між іншим, вона просто знайомилася з людьми такого масштабу. І таких історій повно. Вона жила в цьому середовищі серед великих імен і при цьому жодних скандалів.

Видно, виховання зіграло свою роль. Вона не належала до того кола революціонерів-скандалістів та інших, для яких епатаж був самоціллю. В неї не було такої потреби. Максимум – це яскрава сукня на танцях. Її помічали. А згодом у її жилетах ходили вже всі. Оце й була вся її провокація.

Для мене це така форма дуже м’якої, але дієвої революції. Жіночої революції, якщо дозволиш. Так само як Монро зробила свою революцію образом Мерилін. Як Джекі Кеннеді змінила уявлення про моду й публічну жіночність. Якщо шукати сучасний приклад у США він, по суті, один: дружина цього рудого дурня. Неважливо, хто її стиліст і звідки це все береться. Факт у тому, що вона одна з найсильніших перших леді останнього часу, на якій реально можна вчитися.

У французів зараз брати приклад ні з кого. Їхня перша леді колишня вчителька, і їй, здається, все це байдуже. Є ще окремі фігури у світі. Самі по собі цікаві, але не такого масштабу. Таких, як Меланія, фактично немає. Вона з’являється рідко: то на похороні, то ще десь. Не світиться зайвий раз, чітко розуміє своє місце поруч із цим… з усім тим, що за рік сталося.

Хто ще? Мадонна, Леді Гага? Так, вони існують. Але це інша природа. Потужної хвилі немає. Я навіть не певен, чому. Навряд чи справа у війні. Наша війна на це не впливає. Просто ми поки не бачимо нової великої хвилі.

Зараз усе змішалося. Немає ні нового панку, ні нового гламуру, ні нового хіпі. Для мене хіпі – це останній по-справжньому масштабний фешн-тренд. Після нього нічого рівнозначного так і не з’явилося.

Записувала Марія Галіна

Transcribed by TurboScribe.ai за що йому велика подяка, я б сама так швидко не впоралася

Фотопортрет Володимира Умманенко роботи Степана Алекʼяна