Киянин Максим Гайдук, повернувшись додому із зони бойових дій на Донбасі, страждає від посттравматичного синдрому. Його особисте життя руйнується на очах, дружина подає на розлучення, він не може працювати в оточенні людей, які не мають воєнного досвіду, і жорстоко потерпає від нервових розладів. Читайте уривок з роману «Клич індички» Євгена Стеблівського.
Був колись (а за мірою історії літератури – не так уже й давно був) популярним жанр «шкільної повісті», шалено популярним в пізньорадянській прозі, але не тільки. Діти дорослішають і переживають відповідні ініціаційні проблеми. Поруч із ними учителі, котрі, повсякчас перебуваючи в середовищі юнацтва, наче інфікуються «хворобою переходу» і живуть так, нібито отримують щороку шанс на нове життя. Два головних героя – учитель і учень. Два світи стикаються – виникає конфлікт – разом шукають компромісу – розходяться кожен за своєю траєкторією. Згодом у більшості літератур та частина, що про підлітків, перейшла в соціальний янґадалт, а частина про учителів – в «університетський роман». Шкільна повість як така припинилася.
Останні дні лютого 2022 року — перші дні масштабного російського вторгнення в Україну. Офіцер військової розвідки Влад Хмара виконує завдання під прикриттям охоронця житлового комплексу в стратегічно важливому районі Києва. Він змушений приховати правду про себе і від колег по роботі, і від нових товаришів по службі. Проте все міняється, коли Хмара дізнається: в обложеній ворогом столиці з’явився міжнародний терорист, російський диверсант на прізвисько Гюрза. На київських вулицях бої, в місто прориваються ворожі танки, летять російські ракети, раз по раз лунають сирени повітряної тривоги. Якщо в ці дні станеться великий теракт, це деморалізує оборонців.
Століття спостерігати, як кілька генерацій однієї родини знову і знову повторюють ті самі помилки. І кажуть, що то шоколад зачарований у всьому винний. «Восьме життя (для Брільки)» – панорамний роман про Грузію ХХ століття, написаний німецькою мовою авторкою-емігранткою, народженою в самому кінці того століття. Не знаю, чи любить Ніно Харатішвілі чорний шоколад, але сподіваюся, що ви любите саме такі солодощі, що сильно гірчать у післясмаку.
Фентезі я читаю доволі багато і обожнюю цей жанр, бо за допомогою фантастики можна і розважитися, і розповісти про важливі й болючі проблеми алегорично, у вигаданому світі. Тож наведу свій особистий топ фентезійних книжок, які читала (і перечитувала) із задоволенням.
Толлефу Ульсену шістдесят три. Наталії З. Мюллер вісімдесят сім. Він живе в Норвегії. Вона – в Канаді. Вони мати і син, хоча іще про це не знають. Було б і не знали.
