Зараз, либонь, єдино можливий момент, коли цитата, що ви її бачите поруч із іменем Юліти Ран, може буде винесена в заголовок інтерв’ю з дитячою письменницею. Не шокінгу заради, а бо саме такою є правда життя нині, вкрай ненормативною і ненормальною. Я питаю у письменниці, авторки книжок для найменших читак, чи пише вона воєнні щоденник, тепер це теж не здається ексцентричними питанням, радше банальним.
«У нас тут тихо взагалі, — коментує пані Наталка, коли я скаржуся на сусіда у Львові, котрий за повітряних тривог дрелює стіни, — тут тихо. Я живу в районі, де приватні будинки. Зазвичай тут нічого не мовчить: хтось десь пиляє, хтось десь стукає залізом. А зараз більше місяця уже тихо». Наталчине «тихо» не стосується виття сирен (які я чую під час нашої онлайн розмови), вибухів, обстрілів, різних прильотів. Наталка Маринчак дома зараз — в своєму будиночку в приватному секторі Харкова: «У мене взагалі спокійний район. Нам повезло: у нас є світло, є вода. Можемо хоч щодня мити голову. Зранку сміттєвоз приїздив. Зараз от водовозка проїхала», — хвалиться наче. І це уже дуже харківська якась новітня звичка: з ким би звідки не говорила, всі в один голос запевняють: «У мене спокійний район, не звертайте, тут тихо».
Наталія Бельченко: “Під час війни проєкт «Польські поети місяця» не може виглядати так само, як у мирні дні. За воєнний березень я переклала три актуальних вірша сучасних польських авторів. Тож тепер вірші (деякі з них — пісні) польських поетів про російсько-українську війну будуть cуттєвим змістом сторінки кожного місяця”.
Розмовляю з жінкою, яка 15 днів провела в укритті. Вона каже: «Здавалося б, у тебе є інтернет і світло, то лежи, роби щось, читай щось. Але це неможливо. Перебуваєш в стані постійного очікування, воно тебе поглинає всю». Концентруватися настільки, щоби читати щось, окрім новин, насправді складно. А перестати читати новини і скролити френдстрічку здається неможливим. Моє питання: «А що ви читаєте під час повітряних тривог?» нерідко наражалося на збентеження і навіть на біль тих, до кого я адресувалася: «Я не маю часу читати, поки помирають люди!». Все так.
«Усі ми діти Беслану, все що зараз відбувається в Україні результат мовчання і вседозволеності», каже чернівецька поетеса Інґа Кейван. За декілька днів до повномасштабного нападу Росії на Україну виклала в Youtube аудіо-версію своєї збірки «Діти Беслану». Поспілкувалися з авторкою про імпульси до написання цієї поезії й оприлюднення для широкого загалу саме зараз.
У своєму найбільш незвичному романі Кадзуо Ішіґуро вчить читача виходити за межі звичного сприйняття світу. Якщо його творам властиво допомагати подивитися всередину проблеми, то роман «Безутішні» руйнує звичні рамки сприйняття тексту, автор змушує самотужки шукати суть оповіді. Роман «Безутішні» — це події, які охоплюють всього три дні життя одного міста, однак Ішіґуро змушує задуматися про безліч подій.
